Активность: все открытые посты по тегу

без політики

(новые снизу), стр 2

У нас в селе есть ферма (ну еще как-то сохранилась, не всё разворовали). На ферме есть отдельные загородки для молочных коров, для мясных, для свиней, для малых свиней, для больших свиней. И недельку назад привезли туда бычка для осеменения. Ну бычок такой шо аж ого-го. такой как трахтер. Огромный, с большущими яйцами Определили его к таким же расплодным осеменительным бычкам. Он (тот что приехал не давно) на фоне других выглядит как гэракл. Мощный, мясистый, с большим ***, с большущими яйцыми. Остальные бычки обращаются к нему - давай знакомится, как тебя зовут? - называйте меня Святослав-Яйцеслав. Через пару дней у нас в селе был дождь, гром, молнии, сильный ветер. Бычки которые паслись на поле в панике стали бегать туда-сюда... И в этой суматохе Святослав-Яйцеслав, перепрыгивая через забор, оставил там свои причандалы. А они у него были такие огромные, блестящие, ну прям золотые... Перевели его к мясным породам бычков. А он такой большой, мощный, но уже без причандалов. Мясные бычки спрашивают его: - ты кто такой?, откуда взялся?, как тебя зовут? - называйте меня просто Славик. - вздыхая, проговорил бывший Святослав-Яйцеслав. (анекдот старый, бородатый, но возможно кто-то улыбнётся). +цена на газ

Протестні рухи й естетичні революції здебільшого підносять гасло нового бачення світу, і це нове бачення, формування іншої естетичної свідомості має не в останню чергу постати завдяки вживанню доступних у той чи інший час наркотичних речовин. Так було, зокрема, і на початку ХХ століття, коли модерністи-бодлеріанці захопилися розкошами "штучного раю". Українські письменники усім цим тоді пильно переймалися. Тут було й епатування ненависних обивателів, і данина моді, й наголошення розриву з надмірним моралізмом літературних батьків. Мабуть, найпослідовнішим і найвитонченішим співцем квітів зла у наркотичних парадизах був у нас Максим Рильський. У десяті роки він належав до такого собі "товариства поетів-антропофагів", юних бунтарів, що сповідували епатаж, дендизм, звірялися у своїй любові до гріха й "отрутної" краси. Серед київської золотої молоді, як свідчив Рильський уже в написаних через багато десятиліть підрадянських мемуарах, модним тоді став кокаїн, що змінив ефіроманію попередніх ґенерацій. У кожному мистецькому поколінні були свої уподобання й моди: коли Теофіль Готьє описував декадентський "клуб гашишистів", то Шарль Бодлер уславлював опіумні видива. Молодий Максим Рильський утверджувався якраз в амплуа бодлеріанця: про це свідчить і його рання автобіографічна проза. Водночас ці оповідання, що друкувалися переважно в київському модерністському журналі "Українська хата", засвідчують і вміння майбутнього метра вітчизняного неокласицизму зберігати щодо модних захоплень певну іронічну дистанцію. Роль, епатажна манера поведінки тут іноді ставали важливішими, ніж серйозні маніфести. Костюм, зовнішність сприймалися у відповідно зорієнтованому середовищі як частина літературної діяльності.

Опіум

У десяті роки минулого століття серед київських "антропофагів" та їхніх симпатиків дуже популярним став російський переклад знаменитої автобіографічної книжки Томаса де Квінсі "Сповідь англійського пожирача опіуму". Цитатною "квіткою зла" у поезії Максима Рильського стає "небесно-синій мак". І опіуму дим у мертвий час півночі По келії пливе, і в тьмі його встають Лиця незнаного ясні недвижні очі, І заворожують, і світять, і зовуть… Це з вірша "В високій келії самотньо таємничій", уміщеного в збірці 1926 р. "Під осінніми зорями". А поезію "Каламутні води", що мала входити до задуманого циклу "Отрута", автор так ніколи й не оприлюднив. Присвята "Золотокосому Жені-піаністові" ніби натякає на якийсь реальний спогад: Я пам'ятаю ті блаженні муки - І залізниці темно-синій дим. Я пам'ятаю, як тремтячі руки Виймали пляшку з ядом чарівним. Цикл мав стосуватися "отрутного" досвіду молодих бунтівливих шукачів заборонених гріховних насолод. У всьому цьому багато епатажності, бажання водночас і привернути до себе увагу, і провести демаркаційну лінію між своєю ґенерацією й поколінням батьків, розмежуватися з безнадійними філістерами, яким небачена врода, що являється в опіумному диму, незрозуміла й чужа. Звичайно ж, досвід розширення свідомості цікавив не лише поетів. Адже початок століття став добою ціннісного хаосу, розхитування усіх основ і засад, тож втеча від неприйнятної, тривожної й травматичної реальності була особливо бажаною.

Морфій

У роки непу, тобто в середині двадцятих, ще функціонував чорний ринок, що реагував на запити споживачів. Розповсюджувачі наркотиків з'являються, скажімо, у блискучому романі Віктора Домонтовича "Доктор Серафікус". В інтер'єрі ресторану в центрі Києва, оформленого в східному стилі, з султанами, напівголими одалісками й пишновеличними павами, привертали увагу трохи дивоглядні відвідувачі: "Між столиками каварні ходили якісь невизначені підозрілі особи: юнаки в пальтах з підведеними комірами і з зеленими виснаженими обличчями дідів та діди в довгих чорних сурдутах пасторів з рожевими обличчями юнаків. І ті, й ті мали вигляд театральних убивць із непершорядної сцени. Вони нахилялись до вуха тих, що сиділи за столиками, і пошепки пропонували кокаїн і морфій". Зрозуміло, що зі згортанням непу й цілковитою забороною приватного бізнесу цей підпільний ринок коли й продовжував існувати, то у непорівнянно менших масштабах.Джерелом заборонених насолод завжди був Схід. Валер᾿ян Підмогильний, ще один класик літератури двадцятих, вважає за потрібне детально розказати про походження банки з гашишем, яку випадково отримав його персонаж. У "Повісті без назви", що її Підмогильний писав уже в тридцяті в очікуванні неминучого арешту, йдеться про доволі часто тоді аналізовану ситуацію так званого філософського самогубства.

Гашиш

Герой цілковито розчарований у всіх життєвих цінностях, співіснувати з радянською дійсністю йому непросто. Коли гине його брат-революціонер, серед отриманих у спадок речей знаходить банку з незрозумілим написом "Bandja". Порившись у словниках, спадкоємець з᾿ясував, що став власником чималої кількості гашишу. Коли при початку ХХ століття, в п'янкій атмосфері раннього українського модернізму, принадність небесно-синього наркотичного маку, цієї символічної квітки зла, змушувала забувати про гірке похмілля, то в похмурій атмосфері вже сталінських часів, герой Валер᾿яна Підмогильного добре знає про неминучість тяжкої реакції, якою платить за хвилеву насолоду. Але готовий прийняти страждання, аби мати змогу хоч ненадовго втекти від осоружної реальності. Він також певен, що викуривши останню цигарку, спорожнивши заповітну банку, остаточно втратить смак до життя. Ритуал самогубства у нього заздалегідь детально розроблений. Повість зосталася незавершеною, бо автора арештували як ворога народу. А "остання цигарка" стала в такому контексті похмурою метафорою трагічного міжчасся. При кінці ХХ віку українська культура знову переживає велику революційну трансформацію. І в перше порадянське десятиліття інтерес до заборонених тем, сюжетів, до різноманітних перверсій (Юрій Андрухович навіть виніс це принадне слово у заголовок свого гучного роману) просто зашкалював. Чого тільки не пробували, до прикладу, герої Тараса Прохаська! Вони ще й теоретизують про переваги наркотичного бачення, про вплив марихуани та змагання з "рефреймінґу канабієнзі". Світ, сприйнятий у насвітленні такого досвіду, справді зовсім інакший, про життєподібність і пізнаваність уже навіть не йдеться. А колекція вражень від дійсності стає неймовірно барвистою й розмаїтою.

Раньше не было возможности выбрать русский язык на сайте банка, а сейчас уже разблокировали такую возможность.Но флаг России не спешат ставить на место. Может уже и в банкоматах, терминалах вернули русский язык? Где-то шото у меня было по этому поводу, если найду - допишу.

Весной2022 ехал я на Тюхтие (или Тюхтием) куда-то. Не помню куда, или в магазин, или из магазина. Проезжаю возле домов, слышу кто-то чё-то празднует, смех, крики, тишина, потом снова громкий смех. И вот совершенно случайно (а случайностей не бывает) у Тюхтия слетела цепь. Остановился я шобы піджабунити Тюхтия и услышал как маленький ребятенок из той компании говорит: И сразу же после этой фразы раздается громкучий (громкий) хохот и нечеловеческий смех. Как прояснилось, это родители учили ребятенка "правильному патриотизму". Подремонтировал я Тюхтия, шото подумал... и поехал дальше.

- подремонтировать - ну сказать, что я ШОТО подумал - это ничего не сказать. Додумывайте (додумайте) сами о чём я мог подумать.

Знаю что многие возмутятся\подумают\скажут что я всё вижу только в черно-белом свете\цвете. Нет, для меня нет только черного и белого. Но большинство(?) человеков живут только в черно-белом мире. Ну так шо делать? "... На чью сторону стать?..."