Активность: все открытые посты по тегу

соседи

(новые сверху), стр 4

Кілька років тому восени чи на початку зими довелось мені з самого срання відшукувати лопату для сніговідкидання. Бо раптово багато снігу навалило. Чомусь кожен рік вкінці осені, на початку зими така фігня стається...Тільки я взяв до рук сніговідкидайку... і ето... став ржати як кінь якогось Пиріжковальського (чи Пережевальського, чи як там воно зветься - хр йо зна). Сміявся я, бо згадав історію про "дідався". Все це було в ті часи коли снігів випадало дуже-дуже багато. Навіть можна було заблукати в кучах снігу,.. та і трава влітку була дуже високою... До чого тут якийсь Дід?, і що таке дідався? Були зимою у нас якісь уродствєннічкі. І коли снігу увалило (чи навалило) дохфіга, дід збирався розчищати двір від снігу. Але спочатку він вирішив розповісти історію про якогось сільського задрипаного мужика, чи про двох кумів. Один кум був задрипаним, інший хороший, багатий... Точно я не пам'ятаю шо то за історія була - але мораль така: Якщо хочеш щоб до тебе всі здоровкались - прокидайся раніше всих, хочеш шоб тобі всі низенько вклонялись - нащищай до блиску ботинки, хочеш, щоб сусіди і гості поважали - слідкуй за порядком в дворі і біля двору... Ну ото якусь таку ахінєю він впарював мені... І, мабуть, для того, щоб сусіди сказали "ууу, який ох... офігенний Дід, з самого срання повідкидав сніг. От молодець!", він вирішив спочатку повідкидати сніг від хатніх дверей до хвіртки і на вулиці біля забору. Ну і я з совком біля нього щось намагався допомагати... Але раптом дід зупинився, кинув лопату і швидко направився в сторону огороду, біля сараю... поза хатою... Я почув дивний звук, на той час я такого іще не чув. Звук схожий на той що буде коли взяти дуже мокрий сніг і , кинути його на стіну. Виникне якесь-таке ляпотіння... Ну так оот... Почув я те ляпотіння (а може на додачу іще й пердіння), а потім крики діда: "Рая, став

*

воду, я всрався." Я не зрозумів що сталось, але закричав "дідався!, дідався!" На мої крики з хати повиходили всі. Кинулись до мене..., а я показую на діда, який виглядав із-за кутка сараю, і репетую "дідався!, дідався!". Що було далі я не пам'ятаю, але ясно запам'ятав що кожного року коли ці родствєннічкі були у нас в гостях, дехто з них підколював діда, згадуючи цю історію. Але вони ніколи повністю не розповідали що і як сталось. Просто в розмовах згадували те як я кричав "дідався!, дідався!", але я цього не розумів. І лише через десятки років чомусь згадав цю історію. І от що дивно: Я завжди починав (і зараз починаю) відкидати сніг до самого головного стратегічного об'єкта в сільському дворі - до туалету. А потім все інше. Мабуть, те як "дідався" якось вплинуло на підсвідомість? Мені ж ніхто ніколи не казав про те що потрібно спочатку відкидати сніг до ГСО. - грій воду - ГоловнийСтратегічнийОб'єкт

Замість того, щоб вивалити оновлення, я пописую всякі-такі історії. Може вдень щось буде...

Мне интересно не вообще ЗАЧЕМ и ДЛЯ ЧЕГО, а интересует почему людишки иногда сочиняют такую *йню, что вообще никуда не лезет. Или такие людишки не умеют врать, или они еще не повзрослели, или полностью отбитые? Тут речь о явной наглой лжи, которая даже малейшего опровержения не требует. Примеры из жизни приводить не хочу, но... вот придуманный(?) пример: Ребенок спрятал миску с манной кашей с камочками ;%)) под стол и говорит родителям "Я уже съел... и миску тоже съел". Иногда большие дяди и тёти тоже так врут.

Сьогодні я виходив з двору з прив'язаним залізним хрестом до велісопеда, бо нада було на кладбищі замінити дерев'яний на залізний. Надворі накрапав дощик... По дорозі біля двору проходила сусідка. Підходить до мене: - Це ти бабі Раї? - ага, вже з літа думав, но дядя Толя табличку довго робив. - Ой, молодець, ну не буду тобі мішать, іди. А сама в цей час підійшла ближче до мене і дивиться на залізний хрест, запитує: - Жилізний?... так він у тебе в пиляці, ти б його помив би чи тряпкою витер перед тим як ставити. - а вам хіба ніхто не говорив?, що отой роман, ну отой шо "не всі дома" - розумна людина. - показуючи рукою на свій двір, а потім крутячи пальцем біля виска, запитую я. Сосідка лупить на мене беньки, кліпає ними, але раптом через секунду на її обличчі проступає якась думка, яка потостукала до неї. - Опять ти шутиш? - ну якщо вам такого ніхто не казав, то і ви нікому не кажіть. А пилюку дощ змиє. *на велосипеді іще було відро з совком і рукавичками --- https://tbs-mbs.net/TBS-MBS.NET-787/

тов Агат мейл лохотрон развод. будьте осторожны Приходить до мене сусідка і каже "Мене направили до тебе шоб ти кої-шо перевірив. Ти ж в компутер умієш залазити?" - ??? - Та я ось виграла 225 000 грн. но мені сказали щоб я сходила до тебе, ну для провєрки. - Ну шо там у вас? - Та ось тільки я одна виграла по цій акції чи лотарєї, чи шо воно таке... Дає мені якусь рекламну інформацію. Я миттєво зрозумів що до чого. Запитую: - Ви їм хоть іще нічого не платили, гроші не відсилали? І де ви найшли оцю акцію? - Та в газеті Мєчта чи іще якась... Ні нічого я їм не платила. - А може шось купували? - Да, я купила в них омагнітітєль (чи омагнічувач) для води за 500 грн. - А ну дайте я щас провірю шо це за акція така... Глянув я і дізнався що то ***, які займають торгівлею в інтернеті. ВИПРАВЛЯЮСЬ: ТОВ АГАТ МЕЙЛ торгує не тільки в інтернеті, а і через звичайну пошту. Вид діяльності: Статутний фонд у них 35 000 грн. Які виграші в сумі 225 000 грн. при їхньому статутному фонді? ... ето... ну самі розумієте. І у виді діяльності нічого не сказано про лотереї або якісь виграшні акції. На листах акції було дуже багато дрібного, тонкого, поганочитаємого тексту. Спочатку сусідка була радісна, мабуть думала що дійсно тільки їй одній так пощастило. А я такий не хороший паганіст зіпсував їй настрій. Я детально не вчитувався в ті акційні бумажки, але підозрюю, що там було написано дрібним текстом, що ніхто нічого не отримує. Це лише маркетинг. Ті хто розводять так людей, знають що і як потрібно робити щоб уникнути відповідальності. Запитав "хто вам прєдложив взяти участь в цій акції?". Вона відповіла, що надоумили її внуки: "ну давай та давай. а вдруг виграєм?". чи 500 чи 560 грн. Я не запам'ятав точно.

З'явилось у мене трішки вільного часу.

Вирішив дещо опублікувати.

Раніше я обіцяв-обіцяв і от нарешті.

Я довго думав чи писати про це чи ні. Вкінці зазначу чому я все-таки вирішив розповісти дещо із житія-битія.

Кінець літа, початок осені...

Колись мені сусідка сказала, що бачила у мене у дворі якусь лічность. Я запитав, коли конкретно вона помітила. Сусідка сказала що тоді-і-отоді та лічность ходила у мене по дворі. Хм-м... дивно, подумав я, мене ж тоді не було дома. Потім, через тижня два, я їду додому і бачу що згадувана лічность іде по дорозі від мого (чи біля) мого дому. Я не бачив чи та лічность була у мене в дворі чи ні. Просто зустрів її і не звернув уваги. Але знову сусіди докладають: “... бачили, вона лазила у дворі. То твоя жінка? Бо ми її стали часто бачити у тебе дома...” Я відразу і не допер що до чого.

Середина осені...

Приходить до мене та лічность і говорить: “У тебе сто грам є?” Культурно послав я її.

Кінець осені, початок зими...

Погода на дворі дуже не тепла. Приходить до мене лічность і говорить: “Пусти мене на квартіру. Я собі вже давно шукаю до кого піти на квартіру... Я буду тобі посуду мити, буду помогати, і те і се...” Я кажу у мене ситуація не дуже хороша. Зимою холодно, літом жарко. Буває таке що нема чого їсти. Лічность відповідає таким тоном як в церкві співають чи відспівують, проотяжноо, плааксиво: “Ну у мене тоже все погано. Зімою холодно, і свєту дома нема, і їсти нема чого... Ну так я ото у людей ходю просю. Пусти меене на кваартіруу, я буудуу тобі помогаати, посудуу миити...” .

- - -

Я вже зрозумів хто ій іще влітку розповів про мене. Коли до мене приходила Оксана, то коли ми с... спілкувалися, то вона якось сказала: - Давай я тебе женю на Олі - на якій такій Олі? - ну вона біля мене живе, отам тіпа десь біля кладбища - ааа, та ну її на... Була вона колись у мене. Це було давно-давно. Вона тоді літом в +35 співала “ой мароз, мароз...”. Я від таких жахаюсь. - ха-ха-ха, була? Співала? Ну так вона така ж відірвана як і ти. Як кажуть “два сапога — пара”.

- - -

Ото така розмова була у мене з Ксюнькою. Хто ж знав, що вона дійсно “буде мене женить”, і хто міг подумати що та Оля почне ходити до мене в гості? А от що було далі... - я і сам нємножко в шоккє від того всього. Повертаємось до лічності, до Олі. Всих цікавих/не цікавих деталей не хочу описувати. - а покажи мені хату - тю, та там нема чо дивитись. Там щас холодно і не особо чисто - а оце в тебе стара хата? ти в ній не живеш? можна я там буду жити? - там холодно і лампочок нема. - так у тебе тоже свєту нема? - та ні! просто в цій хаті лампочок нема. - а, а дай мені лампочку, я провірю чи там свєєт є - електрика там є. в старій хаті ЛАМПОЧОК нема Тим часом на дворі стало дуже холодно, та і я вийшов надвір в тапочках і не вдітий. Кажу Олі, “кофе будеш”. Впустив її в хату, бадяжу кофє... Запитую: - тобі скіки сахарю? - три ложєчки Собі я зробив чай. Сидимо в кімнаті, кліпаєм одне на одного кліпалками... - ну шо ти іще розкажеш? - запитує Оля мене - а шо я тобі вже розказав? - ну, еее, як ти вообще? - уточнює Оля ... І знову почала: “Пусти мене на квартіруу, я будуу тобі помогати, будуу посуду мити, буду прибиратии... у тебе моюще є? У мене є. Я можу принестии...” - протяжно-церковно заспівала Оля. “Давай спочатку пару днів поживеш у мене, а дальше буде видно” - відповів я. А сам думаю — ну шо за фігню я чудю? Оля сказала що сходе візьме свої вєщі і прийде до мене... Жду я, жду... її нема і нема. “Ну от і добре, значить її не буде” - подумав я з полегшенням. І тільки я так подумав, з’являється ця лічность із одним поліетиленовим пакетом. В тому пакеті всі її речі. Кинув я їй серед кімнати матрац, якусь подушку і одіяло знайшов. Сам розлігся на кроваті. Поки вона іще думала що їй робити, я майже став засинати, але повністю заснути я не міг. Моя голова була у філософському перевантаженні. Я думав-думав про всяке-різне... Але гроші сховав у карман. Бо були у мене деякі “любі друзі”. Один в хаті зі мною, інший водяний насос з ями тягне. Тільки я виходжу на двір, той друг що в хаті, дзвонить іншому, докладає йому про те, що я пішов надвір. Почала лічность вкладатись. Зняла ритузи... ой, не ритузи, а киртузи, ну тобто кирзаки (чоботи). І в кімнаті заблаухало не дуже приємним запахом. Перевернувся я до стіни, а там іще “кращий” смердозапах. Кішка, сцикля, понисцикала десь під кроватью. Лежу я в цих благоуханіях і чманію. А думок різних-всяких!, аж через вуха вистрибують... Тут я вирішив трішки порушити тишу. Кажу: - Оля, Оль, давай *бацця - У мене є чоловік... - у відповідь почув я, і згадав “старую пєсню о главном”. Мабуть вона скаже що він щас на заробітках в городі - подумав я і запитую: - ого, а де він? - він на заробітках... - відповіла вона і почала іще шось розказувати, але я її не слухав. ... Знову настала пауза... Я іще раз висунув... пропозицію, але на цей раз я промовив це, ледве стримуючись від сміху. Чомусь мені було весело. Сам не знаю чому. - Оль, давай *бацця - ну я ж тут для того шоб тобі помогати, посуду мити, прибирати — почала вона церковно співати... *бацця я не хотів. Зимою “ніжний мішка мій міжніжний” засинає до весни. Мені було цікаво, яка ригакція буде в Олі. Знову тиша... Потім вона крутилась, крутилась,... перднула, піднялась і промовила сама до себе чи до мене “Я в туалєт”. Пройшло 2 хвилини, 7 хвилин, 15 хвилин... На годнник я не дивився, але приблизно так і було. Прислухаюсь я, може вона провалилась в туалет і кричить щоб її витягували, або іще гірше, може надворі перечепилась через щось і вже трупом десь лежить. Ввімкнув я світло на дворі, побачив що вхідна хвіртка відкрита. І в ту ніч в іншому кінці села була якась п’янка. Пісні лунали на все село, щось орали — ну свято в когось було. І скоріш за все Оля туди і направилась. Закрив я хвіртку, видихнув з полегшення і подумав “Ну от і все, кончились квартіранти”. Зайшов я в хату, розібрав напольну кровать (скрутив матрац, склав покривало, прибрав подушку). Пакет з речами виніс з хати, поклав на стіл біля дверей. Я вже не чекав Олю, ні цієї ночі, ні наступного дня. Наступного дня, аж вечером, завалюється до мене Оля: - я вчора трошки відлучилась, сьогодні я в тебе... - бери кульок і йди додому — сказав я, вказуючи на пакет. Ото такі справи. Але перед тим як публікувати цю історію я довго думав. Спочатку я перехотів описувати ці події. Чому? Ну деякі жителі Залупівки вважають Олю біосміттям. Навіщо зайвий раз про це розповідати? У неї в цьому році, літом, забрали двох дітей в дитячий будинок. Дитячі гроші вона не отримує, тому і теліпається по селу. А іще вона обікрала свою сусідку — поки баба лазила на огороді, чи сракала в туалеті, Оля вичистила холодильник. Але Оля - людина(?) Та тут можна луснути від філософських думок. Під час “квартірованія Олі” я думав-і-думав, та я не знаю що і як тут думати. Чому вирішив аж через кілька місяців описати? Тому що в магазині випадково зустрів Олю. І вона церковно-протяжно почала співати “дай мені грошей...”. А іще я декому обіцяв розповісти про ці пригоди.

Серед ночі стукає сусід... Каже, киваючи на порожню трилітрову банку, що стояла біля дверей: - У мене іще пів банки є... Будеш? - Та не хочу я. Я не п’ю. - відповідаю я, здогадавшись що в сусіда в банці є. Потім сусід помітив що у мене щось, мабуть йому цікаве, лежить в кімнаті, підійшов ближче, щоб розгледіти і дати свою експертну оцінку. - Шо це? - взявши коробку в руки і крутячи її в руках, запитує сусід. - Трава - кажу я. - ааа, це від... печінка... шлюхи.... Шлюхи? Які "шлюхи"... ааа, "шляхи"... кишко-такт... По ходу у тебе больна печінка і із шлюхами проблеми? А ну шо на другій пачкі написано?... печінка, метоборизм... - Це трави. Я їз них чай роблю і п’ю - перебив я його експиертологічний плин думок. - Ну іще на оце подивлюсь - беручи в руки третю пачку, сказав сусід. І додав - Ну от, тут тоже написано "печінка", значить у тебе больна печінка... - ааа, ну тепер ясно шо і до чого - хитро щось думаючи, промовив сусід. --- Мені абсолютно нас*ать хто що думає і каже. Трави я періодично попиваю, щоб жити без потрапляння до врачєй. Бути здоровим дешевше, ніж лікуватись. Ну можливо бути здоровим і не дешеве задоволення, але набагато приємніше бути здоровим, ніж хворим. Особливо в нинішній час.

Почистив дві Поки повернувся-розвернувся... Сусідський кіт спундюкав одну рибину. Мені залишилась тільки одна.