Активность: все открытые посты по тегу
село і люди
(новые сверху), стр 5

1 2 3 4
5

Жилізний хрест

Сьогодні я виходив з двору з прив'язаним залізним хрестом до велісопеда, бо нада було на кладбищі замінити дерев'яний на залізний. Надворі накрапав дощик... По дорозі біля двору проходила сусідка. Підходить до мене: - Це ти бабі Раї? - ага, вже з літа думав, но дядя Толя табличку довго робив. - Ой, молодець, ну не буду тобі мішать, іди. А сама в цей час підійшла ближче до мене і дивиться на залізний хрест, запитує: - Жилізний?... так він у тебе в пиляці, ти б його помив би чи тряпкою витер перед тим як ставити. - а вам хіба ніхто не говорив?, що отой роман, ну отой шо "не всі дома" - розумна людина. - показуючи рукою на свій двір, а потім крутячи пальцем біля виска, запитую я. Сосідка лупить на мене беньки, кліпає ними, але раптом через секунду на її обличчі проступає якась думка, яка потостукала до неї. - Опять ти шутиш? - ну якщо вам такого ніхто не казав, то і ви нікому не кажіть. А пилюку дощ змиє. *на велосипеді іще було відро з совком і рукавичками --- https://tbs-mbs.net/TBS-MBS.NET-787/

Як я вкрав у сусідки 225 000 грн (тов Агат мейл лохотрон развод. будьте осторожны)

тов Агат мейл лохотрон развод. будьте осторожны Приходить до мене сусідка і каже "Мене направили до тебе шоб ти кої-шо перевірив. Ти ж в компутер умієш залазити?" - ??? - Та я ось виграла 225 000 грн. но мені сказали щоб я сходила до тебе, ну для провєрки. - Ну шо там у вас? - Та ось тільки я одна виграла по цій акції чи лотарєї, чи шо воно таке... Дає мені якусь рекламну інформацію. Я миттєво зрозумів що до чого. Запитую: - Ви їм хоть іще нічого не платили, гроші не відсилали? І де ви найшли оцю акцію? - Та в газеті Мєчта чи іще якась... Ні нічого я їм не платила. - А може шось купували? - Да, я купила в них омагнітітєль (чи омагнічувач) для води за 500
*
грн. - А ну дайте я щас провірю шо це за акція така... Глянув я і дізнався що то ***, які займають торгівлею в інтернеті. ВИПРАВЛЯЮСЬ: ТОВ АГАТ МЕЙЛ торгує не тільки в інтернеті, а і через звичайну пошту. Вид діяльності:
КВЕД 47.91 РОЗДРІБНА ТОРГІВЛЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ФІРМАМИ ПОШТОВОГО ЗАМОВЛЕННЯ АБО ЧЕРЕЗ МЕРЕЖУ ІНТЕРНЕТ
Статутний фонд у них 35 000 грн. Які виграші в сумі 225 000 грн. при їхньому статутному фонді? ... ето... ну самі розумієте. І у виді діяльності нічого не сказано про лотереї або якісь виграшні акції. На листах акції було дуже багато дрібного, тонкого, поганочитаємого тексту. Спочатку сусідка була радісна, мабуть думала що дійсно тільки їй одній так пощастило. А я такий не хороший паганіст зіпсував їй настрій. Я детально не вчитувався в ті акційні бумажки, але підозрюю, що там було написано дрібним текстом, що ніхто нічого не отримує. Це лише маркетинг. Ті хто розводять так людей, знають що і як потрібно робити щоб уникнути відповідальності. Запитав "хто вам прєдложив взяти участь в цій акції?". Вона відповіла, що надоумили її внуки: "ну давай та давай. а вдруг виграєм?".
*
чи 500 чи 560 грн. Я не запам'ятав точно.

Гаратскіє житєлі і сєльскіє житєлі - в чом разніца?

Скуплявся сьогодні в ахіре… в охріне…, блін, забув як звуть той магазін… О, кажись, згадав! В архідєї… та нє, шось не воно… ааа, Оазис. Воно називається Оазис! Скупляюсь я в тому Оазисі, заходить якийсь малий… (мабуть зі школи ішов?, але в суботу школи нема(?)). Купив він сміттєіжу (якусь чіпсу чи хвіпсу – я не розбираюсь в новомодній сміттєїжі). Коли він хотів виходити з магазину, продавець запитала його: - Ти чого без шапки?, на дворі морозяка такий страшний... - Та я утром ішов в школу і загубив шапку - каже малий. - Хочеш чаю? - запитує продавчиня. - Да - сказав малий. Вони і далі про щось говорили, але я вийшов і відразу після мене в магазин залізло кілька покупців. Біля Оазису зустрів знайому, Лізу. - Чого до нас не приходиш? - запитує вона. - Так зіма ж на дворі, сніг. Іще й лісапєт негодний. Може аж весною доберусь до вас. Трішки подумав я про чай, про малого, про школу в суботу, про його загублену шапку, про батьків, які порвуть свого малого на нінашо через загублену шапку… Згадав що хотів купити рукавиці. Пішов до іншого магазину, а потім додому, тихо матюкаючи довбаний холод, голод, життя, вся і всих... Але поки дійшов до дому — то стало аж жарко, але ноги були мокрі і задубілі :(( Мораль етой історії... Та яка нахвіг мораль? Колись десь чув розмову про те, що житель міста і житель села відрізняються. От вам і різниця. Чи можлива така ситуація у великих містах? Можливо і можлива, але я все-таки вважаю, що така ситуація малоймовірна у великому місті.

Ходила до мене Горпина Хитропопа

З'явилось у мене трішки вільного часу.
Вирішив дещо опублікувати.
Раніше я обіцяв-обіцяв і от нарешті.
Я довго думав чи писати про це чи ні. Вкінці зазначу чому я все-таки вирішив розповісти дещо із житія-битія.
Кінець літа, початок осені...
Колись мені сусідка сказала, що бачила у мене у дворі якусь лічность. Я запитав, коли конкретно вона помітила. Сусідка сказала що тоді-і-отоді та лічность ходила у мене по дворі. Хм-м... дивно, подумав я, мене ж тоді не було дома. Потім, через тижня два, я їду додому і бачу що згадувана лічность іде по дорозі від мого (чи біля) мого дому. Я не бачив чи та лічность була у мене в дворі чи ні. Просто зустрів її і не звернув уваги. Але знову сусіди докладають: “... бачили, вона лазила у дворі. То твоя жінка? Бо ми її стали часто бачити у тебе дома...” Я відразу і не допер що до чого.
Середина осені...
Приходить до мене та лічность і говорить: “У тебе сто грам є?” Культурно послав я її.
Кінець осені, початок зими...
Погода на дворі дуже не тепла. Приходить до мене лічность і говорить: “Пусти мене на квартіру. Я собі вже давно шукаю до кого піти на квартіру... Я буду тобі посуду мити, буду помогати, і те і се...” Я кажу у мене ситуація не дуже хороша. Зимою холодно, літом жарко. Буває таке що нема чого їсти. Лічность відповідає таким тоном як в церкві співають чи відспівують, проотяжноо, плааксиво: “Ну у мене тоже все погано. Зімою холодно, і свєту дома нема, і їсти нема чого... Ну так я ото у людей ходю просю. Пусти меене на кваартіруу, я буудуу тобі помогаати, посудуу миити...” .
- - -
Я вже зрозумів хто ій іще влітку розповів про мене. Коли до мене приходила Оксана, то коли ми с... спілкувалися, то вона якось сказала: - Давай я тебе женю на Олі - на якій такій Олі? - ну вона біля мене живе, отам тіпа десь біля кладбища - ааа, та ну її на... Була вона колись у мене. Це було давно-давно. Вона тоді літом в +35 співала “ой мароз, мароз...”. Я від таких жахаюсь. - ха-ха-ха, була? Співала? Ну так вона така ж відірвана як і ти. Як кажуть “два сапога — пара”.
- - -
Ото така розмова була у мене з Ксюнькою. Хто ж знав, що вона дійсно “буде мене женить”, і хто міг подумати що та Оля почне ходити до мене в гості? А от що було далі... - я і сам нємножко в шоккє від того всього. Повертаємось до лічності, до Олі. Всих цікавих/не цікавих деталей не хочу описувати. - а покажи мені хату - тю, та там нема чо дивитись. Там щас холодно і не особо чисто - а оце в тебе стара хата? ти в ній не живеш? можна я там буду жити? - там холодно і лампочок нема. - так у тебе тоже свєту нема? - та ні! просто в цій хаті лампочок нема. - а, а дай мені лампочку, я провірю чи там свєєт є - електрика там є. в старій хаті ЛАМПОЧОК нема Тим часом на дворі стало дуже холодно, та і я вийшов надвір в тапочках і не вдітий. Кажу Олі, “кофе будеш”. Впустив її в хату, бадяжу кофє... Запитую: - тобі скіки сахарю? - три ложєчки Собі я зробив чай. Сидимо в кімнаті, кліпаєм одне на одного кліпалками... - ну шо ти іще розкажеш? - запитує Оля мене - а шо я тобі вже розказав? - ну, еее, як ти вообще? - уточнює Оля ... І знову почала: “Пусти мене на квартіруу, я будуу тобі помогати, будуу посуду мити, буду прибиратии... у тебе моюще є? У мене є. Я можу принестии...” - протяжно-церковно заспівала Оля. “Давай спочатку пару днів поживеш у мене, а дальше буде видно” - відповів я. А сам думаю — ну шо за фігню я чудю? Оля сказала що сходе візьме свої вєщі і прийде до мене... Жду я, жду... її нема і нема. “Ну от і добре, значить її не буде” - подумав я з полегшенням. І тільки я так подумав, з’являється ця лічность із одним поліетиленовим пакетом. В тому пакеті всі її речі. Кинув я їй серед кімнати матрац, якусь подушку і одіяло знайшов. Сам розлігся на кроваті. Поки вона іще думала що їй робити, я майже став засинати, але повністю заснути я не міг. Моя голова була у філософському перевантаженні. Я думав-думав про всяке-різне... Але гроші сховав у карман. Бо були у мене деякі “любі друзі”. Один в хаті зі мною, інший водяний насос з ями тягне. Тільки я виходжу на двір, той друг що в хаті, дзвонить іншому, докладає йому про те, що я пішов надвір. Почала лічность вкладатись. Зняла ритузи... ой, не ритузи, а киртузи, ну тобто кирзаки (чоботи). І в кімнаті заблаухало не дуже приємним запахом. Перевернувся я до стіни, а там іще “кращий” смердозапах. Кішка, сцикля, понисцикала десь під кроватью. Лежу я в цих благоуханіях і чманію. А думок різних-всяких!, аж через вуха вистрибують... Тут я вирішив трішки порушити тишу. Кажу: - Оля, Оль, давай *бацця - У мене є чоловік... - у відповідь почув я, і згадав “старую пєсню о главном”. Мабуть вона скаже що він щас на заробітках в городі - подумав я і запитую: - ого, а де він? - він на заробітках... - відповіла вона і почала іще шось розказувати, але я її не слухав. ... Знову настала пауза... Я іще раз висунув... пропозицію, але на цей раз я промовив це, ледве стримуючись від сміху. Чомусь мені було весело. Сам не знаю чому. - Оль, давай *бацця - ну я ж тут для того шоб тобі помогати, посуду мити, прибирати — почала вона церковно співати... *бацця я не хотів. Зимою “ніжний мішка мій міжніжний” засинає до весни. Мені було цікаво, яка ригакція буде в Олі. Знову тиша... Потім вона крутилась, крутилась,... перднула, піднялась і промовила сама до себе чи до мене “Я в туалєт”. Пройшло 2 хвилини, 7 хвилин, 15 хвилин... На годнник я не дивився, але приблизно так і було. Прислухаюсь я, може вона провалилась в туалет і кричить щоб її витягували, або іще гірше, може надворі перечепилась через щось і вже трупом десь лежить. Ввімкнув я світло на дворі, побачив що вхідна хвіртка відкрита. І в ту ніч в іншому кінці села була якась п’янка. Пісні лунали на все село, щось орали — ну свято в когось було. І скоріш за все Оля туди і направилась. Закрив я хвіртку, видихнув з полегшення і подумав “Ну от і все, кончились квартіранти”. Зайшов я в хату, розібрав напольну кровать (скрутив матрац, склав покривало, прибрав подушку). Пакет з речами виніс з хати, поклав на стіл біля дверей. Я вже не чекав Олю, ні цієї ночі, ні наступного дня. Наступного дня, аж вечером, завалюється до мене Оля: - я вчора трошки відлучилась, сьогодні я в тебе... - бери кульок і йди додому — сказав я, вказуючи на пакет. Ото такі справи. Але перед тим як публікувати цю історію я довго думав. Спочатку я перехотів описувати ці події. Чому? Ну деякі жителі Залупівки вважають Олю біосміттям. Навіщо зайвий раз про це розповідати? У неї в цьому році, літом, забрали двох дітей в дитячий будинок. Дитячі гроші вона не отримує, тому і теліпається по селу. А іще вона обікрала свою сусідку — поки баба лазила на огороді, чи сракала в туалеті, Оля вичистила холодильник. Але Оля - людина(?) Та тут можна луснути від філософських думок. Під час “квартірованія Олі” я думав-і-думав, та я не знаю що і як тут думати. Чому вирішив аж через кілька місяців описати? Тому що в магазині випадково зустрів Олю. І вона церковно-протяжно почала співати “дай мені грошей...”. А іще я декому обіцяв розповісти про ці пригоди.
Така от історія, малята.

Нічні гості (хвора печінка і повний капець)

Серед ночі стукає сусід... Каже, киваючи на порожню трилітрову банку, що стояла біля дверей: - У мене іще пів банки є... Будеш? - Та не хочу я. Я не п’ю. - відповідаю я, здогадавшись що в сусіда в банці є. Потім сусід помітив що у мене щось, мабуть йому цікаве, лежить в кімнаті, підійшов ближче, щоб розгледіти і дати свою експертну оцінку. - Шо це? - взявши коробку в руки і крутячи її в руках, запитує сусід. - Трава - кажу я. - ааа, це від... печінка... шлюхи.... Шлюхи? Які "шлюхи"... ааа, "шляхи"... кишко-такт... По ходу у тебе больна печінка і із шлюхами проблеми? А ну шо на другій пачкі написано?... печінка, метоборизм... - Це трави. Я їз них чай роблю і п’ю - перебив я його експиертологічний плин думок. - Ну іще на оце подивлюсь - беручи в руки третю пачку, сказав сусід. І додав - Ну от, тут тоже написано "печінка", значить у тебе больна печінка... - ааа, ну тепер ясно шо і до чого - хитро щось думаючи, промовив сусід. --- Мені абсолютно нас*ать хто що думає і каже. Трави я періодично попиваю, щоб жити без потрапляння до врачєй. Бути здоровим дешевше, ніж лікуватись. Ну можливо бути здоровим і не дешеве задоволення, але набагато приємніше бути здоровим, ніж хворим. Особливо в нинішній час.

Хто я? (про Яника-танкіста, про єдиний магазин, про що люди балакають)

Іще задовго до того, як я став мільйонером, я займався всякою хєрньою. Картоплю саджав, підгортав, воював із жужуками, прополював, викопував..., помідори, перці та капусту саджав, прополював, поливав. Коли у мене була вода в дворі (ну, еее, свердловина і мотор були справні для поливу огороду), то я весною посадив три відра картоплі. Прополював її, підгортав, жуків травив, поливав... І виросла вона мені аж по плечі (чи до плечей). Прям якісь дерева, а не картопелька... Ну і прийшов час викопувати. Виявилось, що хтось вкрав одне відро картошки. Як я це порахував, попередньо не викопавши всю картоплю? Тю-ю... ну саджав я три відра, а викопав два. І та картошка %:;((( ну така... як горох. Але це мене остаточно не вбило. Весною наступного року посадив я сотню помідорів (хотів восени закрити на зиму), але води для поливу не було. Я спеціально слідкував за прогнозами, щоб зразу ж після того, як я посаджу помідорки, були дощі. Ну ясєнь-красєнь що за прогнозами повинні бути дощі, але насправді ніяких дощів не було і всі помідори через пару днів посохли к їбеням. Плюнув я на огород і посилено зайнявся творенням цього сайту.
 
Наше село Залупівка таке монуньке як... (ну дуже мале село, всі знають один одного). Деякі жителі села, котрі полюбляють багато балакати, постійно всовуючи свої шмаркляві носи в явно не їхні справи, постійно навчають всіх, "як треба жити". Ну ця біда не оминула і мене. Колись я почув таку розмову в магазині (у нас є аж один магазин, ми найкрутіше село серед всих ближніх сел). Початок розмови я пропустив і точно не зрозумів хто конкретно розмовляв , але навотсрюкавши свої вухоньки почув: - ... та воно не здорове, нема ні квартири, ні машини, навіть мопеда нема. У нього нема ні копійки, кому воно нужне? Я не піду за нього... - Ну не кажи, гроші у нього є. От тільки ума до грошей нема. Колись шось з Нової Почти віз. Я спитала в нього - шо везеш? - таа, книжки заказав. Буду просвіщаться - а ну ж давай показуй, шо то за книжки, скіки потратив на них? - ну ось ця стоє 800 грн, оця 1200 грн, а оцю дуже дешево взяв, повезло, із скидкою купив за 400 грн. Це почула Сінтія (я впізнав її голос). - от дюрне! та не шоби дюрне, а... словєй такіх ні нахажу. Лутше би купіл калбаскі, вон там етіх... пільмєнєй, сєл би і наєлся. Ох, мне би січас двє тищі... - він же якийсь сайт робе, то може йому дєйствітєльно нужні оті книжки? Но за такі гроші... - та він постійно слайт якийсь робе. Коли його не встрітиш, йому всіхда ніколи, шось він ото всіхда думає... хм-м... Слайт - шо воно таке? Його можна з’їсти? - та хай хоч чим не-будь занімається. Як кажуть "чим би дитя не тішилось, якби не плакало". Колись побачила його і кажу "тобі треба картошка на посадку? зайди до мене, я тобі не дорого продам". Та який там хєр?, яка там картошка, який огород... Шо з того Романа буде? Сам скаже "да, все ви правильно говорите", а сам зробе все по своєму. Колись встрітила його в лісі. Він іще й бігає в лісі, бо считає себе товстим. А сам же худющий і здохлющий... ага так ото встрітила я його і кажу "ти, лацюга, ти хоч біля двору бур’яни повиривай". Він сказав "харашо. повириваю", і побіг дальше. І шо ви думаєте? Той бур’ян і до сих пір там. Тут в магазин заходить Яник-танкіст. Танкіст він тому що з самого срання і до утра пече в танчіки. Коротше кажучи повністю відбитий користувач World of Tanks. Заходить і запитує: - кого обсуждаєм, кому кісточки перемиваєм? - та про Романа ми тут бєсєдуєм - ааа, тільки ви тихіше. А ще краще про нього взагалі навіть думати поганого нічого не думайте. Бо оце ви тут його обсуждаєте, а він зараз або шось дома робить, або спить, або іще десь лазе, але все що про нього ви оце тут кажете - він якось чує. Колись я шось у нього по компутерам спитав. Він сказав шо треба оте і оте зробити. А я і кажу "та страшнувато якось, а вдруг згорить?" Він сказав "та не сри". Понятно, шо він мав на увазі "не бойся", але я після цього три.. три тижні не міг в туалет сходить.
Хто я?
Кому яке діло хто автор цього сайту? Скільки нас? Звідки ми? Що хочу сказти однозалупцям, сельчанам односельчанам, Залупівківчанам:
ІДІТЬ В/НА..., ЗАБУВ У ВАС ЗАПИТАТИ, ЯК МЕНІ ДОЖИВАТИ ВЛАСНЕ ЖИТТЯ.
фото магазину пізніше опублікую. Він у нас один. Наша гордість ;%:))) - у вас такого нема. Ось магазин
1 2 3 4
5