Активность: посты (новые сверху), стр 50

2019-01-18, 250 грн

Гроші отримаєте або сьогодні вечером, або завтра/післязавтра. У мене нема рахунків в банках. Для переказу потрібно добиратись до цивілізації, в центр села. Погода зараз не хороша - тому буде така затримка. І ето... Отримаєте або 230 з чимось, або 250 з чимось. Точно не знаю скільки % за поповнення з мене візьмуть. Іще одне "ето": Якось вже не цікаво стає. Виплати отримують одні і ті самі користувачі. Трупи реєструються, але толку від них ніяого. Після отримання грошей скріншот в студію і поділіться новиною в соцмережаж.

Вперед в минуле або чим наДИхався Ілон Маск: історія виникнення електромобілів

Виявляється, що ідея авто на електрорушійній силі не така нова як хтось міг подумати і герой на фото вище в цьому аж ніяк не першопроходець. Отож зробимо з вами, шановні читачі, екскурс в історію електрокарів. Виявляється на початку ХХ століття близько 30% тодішніх авто в США працювали на електриці і саме електрокари були першими самохідними екіпажами, які лише за декілька десятиліть витіснили машини на спирті та бензині. Трохи цифр в датах
ХІХ, 1832 рік
Перші досліди з "самохідними екіпажами" робив англієць Роберт Андерсон. Саме йому належить пальма першості з винайдення "воза на електричних батареях". Нажаль, історія не зберігла для нас світлин цієї диво-машини. Наступного разу "електричний залізний кінь" виходить на арену 1899 року вже на справжніх автоперегонах.
На фото бельгієць Каміль Женатці, на електромобілі La Jamais Contente вперше розігнався до швидкості 100 км/год. Автомобіль був ним спроектований самотужки, "з нуля". Кажуть, що після такого тріумфу певний час містами Європи їздили перші електротаксі.
ХХ, 1900-1910 рр
Близько третини автівок на дорогах США працюють від електричних батарей. Такі машини були розраховані в першу чергу (як це не дивно) на жіночу аудиторію, прикрашалися квітами, дорогою обшивкою та годинниками ))) Велетні тодішньої промисловості та науки Генрі Форд та Томас Едісон працюють практичним та недорогим електрокаром, що мав би запас ходу 160 км. Але на той час їм не вдалося втілити цю ідею в життя, вони припинили всю дослідницьку діяльність в цій галузі, про електрокари було забуто на 50 років.
1959 рік
Зоряний час електромобілів в 20-му сторіччі минув, а до 21-го століття було ще далеко та деякі спроби зробити екологічне авто мали місце і тоді "У 1959 році фірма National Union Electric Corp. переробляє сотню моделей Renault Dauphine, обладнавши їх батареями. Серія отримала назву Henney Kilowatts: всього продали 47 машин, більшу частину було продано енергетичним компаніям. У 1960 роках, зважаючи на зростаюче занепокоєння щодо забруднення повітря і погіршення екології в мегаполісах, дослідні зразки представляють і інші гіганти індустрії, наприклад, General Motors."
Renault Dauphine
1990 роки
Висунення більш жорстких вимог до викидів парникових газів змусило автовиробників знову задуматися про машини на альтернативному паливі. У 1997 році General Motors представила EV1: в цілому компанія випустила більше тисячі одиниць цього електрокара, надавши їх в оренду жителям Каліфорнії і Південного Заходу США в рамках ринкового дослідження. Тоді ж у продаж надходять перші гібриди Toyota Prius і Honda Insight, а Nissan влаштовує презентацію фургона Altra EV, який в рух приводили літій-іонні батареї.
EV1
А Tesla Motors з`являється на білий світ лише в 2003 році, так би мовити на плечах гігантів, як колись писав Ньютон. Ось така в мене сьогодні вийшла історія, бажаю всім приємно провести час в Мережі!
За матеріалами видавництва Bloomberg

Гаратскіє житєлі і сєльскіє житєлі - в чом разніца?

Скуплявся сьогодні в ахіре… в охріне…, блін, забув як звуть той магазін… О, кажись, згадав! В архідєї… та нє, шось не воно… ааа, Оазис. Воно називається Оазис! Скупляюсь я в тому Оазисі, заходить якийсь малий… (мабуть зі школи ішов?, але в суботу школи нема(?)). Купив він сміттєіжу (якусь чіпсу чи хвіпсу – я не розбираюсь в новомодній сміттєїжі). Коли він хотів виходити з магазину, продавець запитала його: - Ти чого без шапки?, на дворі морозяка такий страшний... - Та я утром ішов в школу і загубив шапку - каже малий. - Хочеш чаю? - запитує продавчиня. - Да - сказав малий. Вони і далі про щось говорили, але я вийшов і відразу після мене в магазин залізло кілька покупців. Біля Оазису зустрів знайому, Лізу. - Чого до нас не приходиш? - запитує вона. - Так зіма ж на дворі, сніг. Іще й лісапєт негодний. Може аж весною доберусь до вас. Трішки подумав я про чай, про малого, про школу в суботу, про його загублену шапку, про батьків, які порвуть свого малого на нінашо через загублену шапку… Згадав що хотів купити рукавиці. Пішов до іншого магазину, а потім додому, тихо матюкаючи довбаний холод, голод, життя, вся і всих... Але поки дійшов до дому — то стало аж жарко, але ноги були мокрі і задубілі :(( Мораль етой історії... Та яка нахвіг мораль? Колись десь чув розмову про те, що житель міста і житель села відрізняються. От вам і різниця. Чи можлива така ситуація у великих містах? Можливо і можлива, але я все-таки вважаю, що така ситуація малоймовірна у великому місті.

Зачем я переписываю код сайта?

Приведу простые и понятные аналогии: Взяв пару досок, пилу, гвозди и молоток можно сделать полочку, скварешник..., но многоэтажный дом построить не получится. А если получится то ЧТО это будет? Применительно к коду сайта, можно сказать, что я из досок, орудуя пилой, молотком построил многоэтажный дом. Еще один пример: в книге с тысячами страниц текста без абзацев, без знаков пунктуации, без оглавления сложно что-то исправить, дописать\переписать, изменить сюжет. Даже грамматические ошибки трудно находить\исправлять. Я написал такую книгу. И сам с трудом понимаю что и как, и зачем. А как другой человек сможет понять о чём эта книга?

Пятница2018

26 января 2018 50 грн 2 февраля 2018 100 грн 9 февраля 2018 150 грн 16 февраля 2018 200 грн 23 февраля 2018 250 грн 2 марта 2018 300 грн 9 марта 2018 350 грн 16 марта 2018 300 грн 23 марта 2018 250 грн 30 марта 2018 200 грн 6 апреля 2018 150 грн 13 апреля 2018 100 грн 20 апреля 2018 50 грн 27 апреля 2018 100 грн (есть пользователь) 4 мая 2018 50 грн 11 мая 2018 100 грн 18 мая 2018 150 грн 25 мая 2018 200 грн (есть пользователь) 1 июня 2018 50 грн 8 июня 2018 100 грн 15 июня 2018 150 грн 22 июня 2018 200 грн (есть пользователь) 29 июня 2018 50 грн есть 6 июля 2018 50 грн 13 июля 2018 100 грн 20 июля 2018 150 грн 27 июля 2018 200 грн 3 августа 2018 250 грн 10 августа 2018 300 грн 17 августа 2018 50 грн 24 августа 2018 100 грн 31 августа 2018 150 грн 7 сентября 2018 200 грн 14 сентября 2018 250 грн 21 сентября 2018 300 грн 28 сентября 2018 50 грн 5 октября 2018 100 грн 12 октября 2018 150 грн 19 октября 2018 200 грн 26 октября 2018 250 грн 2 ноября 2018 300 грн 9 ноября 2018 50 грн 16 ноября 2018 100 грн 23 ноября 2018 150 грн 30 ноября 2018 200 грн 7 декабря 2018 250 грн 14 декабря 2018 300 грн 21 декабря 2018 50 грн 28 декабря 2018 100 грн

Ходила до мене Горпина Хитропопа

З'явилось у мене трішки вільного часу.
Вирішив дещо опублікувати.
Раніше я обіцяв-обіцяв і от нарешті.
Я довго думав чи писати про це чи ні. Вкінці зазначу чому я все-таки вирішив розповісти дещо із житія-битія.
Кінець літа, початок осені...
Колись мені сусідка сказала, що бачила у мене у дворі якусь лічность. Я запитав, коли конкретно вона помітила. Сусідка сказала що тоді-і-отоді та лічность ходила у мене по дворі. Хм-м... дивно, подумав я, мене ж тоді не було дома. Потім, через тижня два, я їду додому і бачу що згадувана лічность іде по дорозі від мого (чи біля) мого дому. Я не бачив чи та лічность була у мене в дворі чи ні. Просто зустрів її і не звернув уваги. Але знову сусіди докладають: “... бачили, вона лазила у дворі. То твоя жінка? Бо ми її стали часто бачити у тебе дома...” Я відразу і не допер що до чого.
Середина осені...
Приходить до мене та лічность і говорить: “У тебе сто грам є?” Культурно послав я її.
Кінець осені, початок зими...
Погода на дворі дуже не тепла. Приходить до мене лічность і говорить: “Пусти мене на квартіру. Я собі вже давно шукаю до кого піти на квартіру... Я буду тобі посуду мити, буду помогати, і те і се...” Я кажу у мене ситуація не дуже хороша. Зимою холодно, літом жарко. Буває таке що нема чого їсти. Лічность відповідає таким тоном як в церкві співають чи відспівують, проотяжноо, плааксиво: “Ну у мене тоже все погано. Зімою холодно, і свєту дома нема, і їсти нема чого... Ну так я ото у людей ходю просю. Пусти меене на кваартіруу, я буудуу тобі помогаати, посудуу миити...” .
- - -
Я вже зрозумів хто ій іще влітку розповів про мене. Коли до мене приходила Оксана, то коли ми с... спілкувалися, то вона якось сказала: - Давай я тебе женю на Олі - на якій такій Олі? - ну вона біля мене живе, отам тіпа десь біля кладбища - ааа, та ну її на... Була вона колись у мене. Це було давно-давно. Вона тоді літом в +35 співала “ой мароз, мароз...”. Я від таких жахаюсь. - ха-ха-ха, була? Співала? Ну так вона така ж відірвана як і ти. Як кажуть “два сапога — пара”.
- - -
Ото така розмова була у мене з Ксюнькою. Хто ж знав, що вона дійсно “буде мене женить”, і хто міг подумати що та Оля почне ходити до мене в гості? А от що було далі... - я і сам нємножко в шоккє від того всього. Повертаємось до лічності, до Олі. Всих цікавих/не цікавих деталей не хочу описувати. - а покажи мені хату - тю, та там нема чо дивитись. Там щас холодно і не особо чисто - а оце в тебе стара хата? ти в ній не живеш? можна я там буду жити? - там холодно і лампочок нема. - так у тебе тоже свєту нема? - та ні! просто в цій хаті лампочок нема. - а, а дай мені лампочку, я провірю чи там свєєт є - електрика там є. в старій хаті ЛАМПОЧОК нема Тим часом на дворі стало дуже холодно, та і я вийшов надвір в тапочках і не вдітий. Кажу Олі, “кофе будеш”. Впустив її в хату, бадяжу кофє... Запитую: - тобі скіки сахарю? - три ложєчки Собі я зробив чай. Сидимо в кімнаті, кліпаєм одне на одного кліпалками... - ну шо ти іще розкажеш? - запитує Оля мене - а шо я тобі вже розказав? - ну, еее, як ти вообще? - уточнює Оля ... І знову почала: “Пусти мене на квартіруу, я будуу тобі помогати, будуу посуду мити, буду прибиратии... у тебе моюще є? У мене є. Я можу принестии...” - протяжно-церковно заспівала Оля. “Давай спочатку пару днів поживеш у мене, а дальше буде видно” - відповів я. А сам думаю — ну шо за фігню я чудю? Оля сказала що сходе візьме свої вєщі і прийде до мене... Жду я, жду... її нема і нема. “Ну от і добре, значить її не буде” - подумав я з полегшенням. І тільки я так подумав, з’являється ця лічность із одним поліетиленовим пакетом. В тому пакеті всі її речі. Кинув я їй серед кімнати матрац, якусь подушку і одіяло знайшов. Сам розлігся на кроваті. Поки вона іще думала що їй робити, я майже став засинати, але повністю заснути я не міг. Моя голова була у філософському перевантаженні. Я думав-думав про всяке-різне... Але гроші сховав у карман. Бо були у мене деякі “любі друзі”. Один в хаті зі мною, інший водяний насос з ями тягне. Тільки я виходжу на двір, той друг що в хаті, дзвонить іншому, докладає йому про те, що я пішов надвір. Почала лічность вкладатись. Зняла ритузи... ой, не ритузи, а киртузи, ну тобто кирзаки (чоботи). І в кімнаті заблаухало не дуже приємним запахом. Перевернувся я до стіни, а там іще “кращий” смердозапах. Кішка, сцикля, понисцикала десь під кроватью. Лежу я в цих благоуханіях і чманію. А думок різних-всяких!, аж через вуха вистрибують... Тут я вирішив трішки порушити тишу. Кажу: - Оля, Оль, давай *бацця - У мене є чоловік... - у відповідь почув я, і згадав “старую пєсню о главном”. Мабуть вона скаже що він щас на заробітках в городі - подумав я і запитую: - ого, а де він? - він на заробітках... - відповіла вона і почала іще шось розказувати, але я її не слухав. ... Знову настала пауза... Я іще раз висунув... пропозицію, але на цей раз я промовив це, ледве стримуючись від сміху. Чомусь мені було весело. Сам не знаю чому. - Оль, давай *бацця - ну я ж тут для того шоб тобі помогати, посуду мити, прибирати — почала вона церковно співати... *бацця я не хотів. Зимою “ніжний мішка мій міжніжний” засинає до весни. Мені було цікаво, яка ригакція буде в Олі. Знову тиша... Потім вона крутилась, крутилась,... перднула, піднялась і промовила сама до себе чи до мене “Я в туалєт”. Пройшло 2 хвилини, 7 хвилин, 15 хвилин... На годнник я не дивився, але приблизно так і було. Прислухаюсь я, може вона провалилась в туалет і кричить щоб її витягували, або іще гірше, може надворі перечепилась через щось і вже трупом десь лежить. Ввімкнув я світло на дворі, побачив що вхідна хвіртка відкрита. І в ту ніч в іншому кінці села була якась п’янка. Пісні лунали на все село, щось орали — ну свято в когось було. І скоріш за все Оля туди і направилась. Закрив я хвіртку, видихнув з полегшення і подумав “Ну от і все, кончились квартіранти”. Зайшов я в хату, розібрав напольну кровать (скрутив матрац, склав покривало, прибрав подушку). Пакет з речами виніс з хати, поклав на стіл біля дверей. Я вже не чекав Олю, ні цієї ночі, ні наступного дня. Наступного дня, аж вечером, завалюється до мене Оля: - я вчора трошки відлучилась, сьогодні я в тебе... - бери кульок і йди додому — сказав я, вказуючи на пакет. Ото такі справи. Але перед тим як публікувати цю історію я довго думав. Спочатку я перехотів описувати ці події. Чому? Ну деякі жителі Залупівки вважають Олю біосміттям. Навіщо зайвий раз про це розповідати? У неї в цьому році, літом, забрали двох дітей в дитячий будинок. Дитячі гроші вона не отримує, тому і теліпається по селу. А іще вона обікрала свою сусідку — поки баба лазила на огороді, чи сракала в туалеті, Оля вичистила холодильник. Але Оля - людина(?) Та тут можна луснути від філософських думок. Під час “квартірованія Олі” я думав-і-думав, та я не знаю що і як тут думати. Чому вирішив аж через кілька місяців описати? Тому що в магазині випадково зустрів Олю. І вона церковно-протяжно почала співати “дай мені грошей...”. А іще я декому обіцяв розповісти про ці пригоди.
Така от історія, малята.

Наконец-то у меня появилась книга.

Я еще осенью размещал объявление в местных группах в соцсетях. Но... ИЛИ все в районе немножко\совсем не читающие ИЛИ разумные люди не проводят время в соцсетях. ---
Кодить не хочу - хочу читать!

Пока что обновлений не будет.

Пока что не будет никаких изменений. Я не хочу заниматься сайтом. Просто не хочу и все. Этот сайт - мое хобби, денег он мне не приносит, насильно заставлять себя что-то говнокодить я не хочу. Почему развитие остановилось?: потому что код сайта (примерно 30 000 строк) написан в процедурно-функциональном стиле. С каждым разом когда я вношу изменения в код сайта или дописываю что-то новое, бОльшая часть времени уходит на чтение, вспоминание кода. Хочу переписать сайт на/в ООП, но с чего начать?, как подойти к этому Фринкенштэйну??? Багов в коде нет, и не было, но для дальнейшего развития проекта нужно все переписать с нуля(?). Пока что всё так и останется. ахда, перевод наверное нужно сделать. Я осенью немножко понял (наконец-то дошло) ООП. И вот аж с осени всё никак не могу подступиться к коду.
И интересы у меня сейчас иные.