360x50

Дві хвилини до смерті

....... - Прийшла все-таки? - Угу. Смерть всілась на край ліжка і подивилася на завалену ліками тумбочку. Стандартний набір: розжарена лампа - світила всю ніч безперервно, купа різноманітних таблеток, горня давно остиглого чаю і книга із закладкою. Старий дивився на Смерть спокійно, без страху. Він давно її чекав. - Скільки мені ще? - Дві хвилини. - А я в памперси тільки що налюрив. Смерть засміялася, вишкіривши свій оскал гнилих, жовтих зубів, в порожніх очницях блиснув зелений вогник. - Люблю гумористів. Знову повисла мовчанка. Секунди текли жахливо повільно, здавалося, що годинник зупинився. - Смерть, можна тобі задати питання? - Валяй. - В чому сенс життя? Смерть хмикнула. Зазвичай запитували: «Що буде далі?». Нікого вже не цікавило життя, яке вона забирала. - Ти філософ? - Ні. Я все життя пропрацював учителем. І завжди задавався цим питанням. У чому ж мій сенс життя? Народився у мене син. Думав, ось він - мій сенс життя! Сенс життя в продовженні життя! І ти його забрала у вісімнадцять. Старий говорив спокійно, спогади про давно померлого сина вже не рвали душу, біль пішов. - Я це витерпів. Було важко, але пережив. Я вирішив, що сенс життя в коханні. Люба. Любов моя. Не змогла зі мною жити після смерті сина, і моя любов їй була не потрібна. Ми ж могли ще завести дітей, але ні. Пішла до іншого. Смерть хмикнула. Звична справа, скільки раз вона вже чула таке. - І тоді я вирішив, що сенс життя в моєму покликанні. Я вчив дітей. Я повністю віддався роботі. Вкладав у їх уми все, що знав сам, віддавався весь їм без залишку. Безсонні ночі заради того, щоб донести їм більше, ніж може дати школа. Стільки осіб я осяяв натхненням, скільки ясних очей горіли, слухаючи мене годинами. І що вийшло? - Що? - мимоволі запитала Смерть. - Та нічого! У кращому випадку сірі клерки, та балакучі менеджери. Ті ж, у яких я бачив майбутніх великих людей стали зовсім нікчемними. Покидьками. Прийшов до мене якось Андрій Васнєцов. Адже улюбленцем моїм був. Прийшов п'яним злиднем на День Вчителя. І каже: «Даремно ви все це робили, Сан Санич. Даремно». У мене в той момент серце зупинилось. Більше половини життя поклав даремно. Не залишив після себе нічого. Нічого! Стрілка годинника дуже повільно, але повзла. Минуло півтори хвилини. Смерть піднялася з ліжка. - Так у чому ж сенс життя? Скажи, може не даремно я таки прожив це життя і лежу зараз ось тут в памперсах? - Пам'ятаєш в сьомому класі Яну Смирнову? Старий наморщив лоба, намагаючись пригадати. - Руда така? - Так. Правда померла вже давно. - Пам'ятаю. - Пам'ятаєш ти їй підніжку підставив і вона з усього маху пролетіла, та приземлилась просто обличчям в купу собачого лайна? Старому не сподобалися такі спогади. - Нерозумною дитиною був. Діти бувають жорстокі. - Неважливо. Її ще стали обзивати «Янка-гімнянка» і їй довелося перевестися через це в  іншу школу. - І? - Все. Оце і є весь твій сенс життя. Ти виконав своє призначення. Старий охнув і затрясся. - Як так? - сухо запитав він. - Вона народила велику людину, політика, який увійде навіки в історію. Ти ж був лише пазлом мозаїки. Як і більшість людей. Просто пазли. Не більше. - Ні. Не вірю ... Як же так ... Смерть не стала слухати старого і змахнула над ним косою. Сіра субстанція душі покинула старе тіло, піднявшись до стелі і розсипавшись невидимим попелом. - Ось так. - сказала Смерть і закинувши косу на плече вийшла з кімнати. У кімнаті запахло сечею......
2 views
Borys
p: 47 | c: 103 | f: 34
Hello world!
Для просмотра комментариев выполните вход на сайт
285 x 80
285 x 80
285 x 80
285 x 150
285 x 150
285 x 150
Активность Статистика Пятница