Борис Шурко: Ми яко мільйони Я ᐯ

Людська самотність - є катарсис, який призводить до усвідомлення ущербності буття і соціальних контактів, як таких. І тільки так людина може досягти самодостатності. Як відомо, суспільство побудоване на ілюзіях. Соціальні інститути визначають свідомість, гвалтуючи її єство патріотизмом, обов'язком і іншим інфернальним маренням, інкубуючи потенційні осередки суспільства, щоб в майбутньому активно використовувати їх як дешеву робочу силу. Традиційна мораль проповідує, здавалося-б, правильні постулати про любов, дружбу, повагу, які, в теорії, повинні привести до миру в усьому світі і загального щастя. Однак егоїстичну сутність людини не викорінити, і дане вчення схоже до самообману, бо рано чи пізно зникне, залишаючи після себе когнітивний дисонанс, розчарування в житті і смертельну недовіру до всього живого. Суб'єкт ж, вирощений на цьому, в більшості випадків наївний, несамостійний і відчуває залежність від соціуму. Раб загальних тенденцій і догм, сліпо слідує за більшістю. Одним словом - пиздець на двох ногах. І лише позбавлений всіх прихильностей, вічно стражденний одинак ​​здатний осягнути справжню суть речей. Незалежний до зовнішніх подразників і обставин, він є Самодостатність. Немає ніяких «Ми» - лише мільйони «Я». Віра завжди призводить до розчарування. Любов - обман, дружба - взаємне використання. Добро і зло - одне і те ж. Всі люди егоїстичні, і нездатні до взаєморозуміння. Шукати в них розради - даремне заняття. Його можна знайти лише в собі. Ти - свій єдиний справжній друг. Ти - єдине джерело підтримки і любові. Ти - єдине, що може задовольнити твої бажання. Ти - є невичерпне джерело власного щастя.