360x50

Чи потрібно позбавлятися від травм?

У своїй попередній замітці про психоаналітичну терапію я не торкнулася питання, від якого вважають за краще ухилятися теоретики практичного психоаналізу. Питання полягає в наступному: чи завжди травма є тим, від чого необхідно позбавлятися. Причина ухилення в тому, що психоаналіз обґрунтовує своє існування беззастережно позитивною відповіддю на це питання. Уже Фуко у своїй книзі "Народження клініки" вказав, що концепти хвороби і терапії - це мінливі соціальні конструкти. Іншими словами, те, що ми називаємо хворобою - це не стільки певний об'єктивний феномен, як спосіб його інтерпретації. З цієї причини певний стан організму людини, який в рамках певної світоглядної парадигми вважається таким, що потребує терапії яко відхилення, в рамках іншої світоглядної парадигми може вже не вважатися таким. Розробці терапевтичної методики логічно передує уявлення про те, як повинен функціонувати організм людини в нормальному (здоровому) стані. Саме до цього стану нормальності терапія і покликана наблизити пацієнта. Розробка нових методів терапії та удосконалення вже існуючих - основний предмет турботи таких дослідницьких сфер як психоаналіз, психологія і психіатрія. Але саме теоретичні підстави цих розробок (уявлення про нормальний стан, яке повинно стати результатом успішної терапії), рідко стають предметом критичного розгляду. Наприклад, існує безліч наукових робіт, котрі вказують на спільність тих, кого вважають геніями з пацієнтами психіатричних клінік, але умовність такого протиставлення, як правило, залишається на рівні неартикульованої інтуїції. Інший всім відомий приклад тут - Ніцше. Його божевілля прийнято вважати спонтанною подією, хоча, як зауважує Дельоз, у нас немає підстав говорити про двох Ніцше: до періоду божевілля і після, був лише один Ніцше, філософські роботи якого існують в одному континуумі з божевіллям, котре розвивалось. У психоаналізі травма зазвичай розглядається як асимільованих досвід, який не підлягає психологічній переробці. Психоаналітик покликаний допомогти пацієнтові піддати травматичний досвід психологічній обробці, тобто нівелювати дію травм. Повернемося тепер до згаданого мною питання: чи завжди потрібно позбавлятися від травм? Я готова посперечатися, що не існує жодного толкового письменника, котрий не має в арсеналі свого життєвого досвіду невиліковної психічної травми. Позбавити такого письменника дії його травматичного досвіду - значить вбити в ньому письменника. Це стосується не тільки письменників, а й будь-якої іншої людини. Травма може бути розглянута як неминучий наслідок придбання нового досвіду, адже новий досвід, за визначенням, відмінний від старого, а значить не може повністю асимілюватися з ним в несуперечливе ціле. Формування особистості обумовлено придбанням нового досвіду. Особистість - це колекція шрамів, які залишилися від травм, завданих життям. Потрібно бути абсолютно позбавленим почуття смаку в людях, щоб намагатися перетворити їх на безформну аморфну ​​масу - пацієнтів психоаналітичних кабінетів, котрі вилікувалися від травм. © Julie Reshe
0 views
Borys
p: 47 | c: 104 | f: 34
Hello world!
Для просмотра комментариев выполните вход на сайт
285 x 80
285 x 80
285 x 80
285 x 150
285 x 150
285 x 150
Активность Статистика Пятница