360x50

Гра в шахи

....... - Ти зробив хід? Чоловік у сірій сорочці зі срібними запонками уважно дивився на мене, насупивши густі, з рідкісною сивиною, брови. Перед нами простягнулися 64 однакових за своїми розмірами сектора. 8 рядів, 8 стовпців, 32 білих, 32 чорних. - Ну так. - трохи запнувшись відповів я. Мої пальці вже розтискали нефритову статуетку, котра чітко зайняла своє місце в закономірному хаосі переміщення. Чоловік, подумавши пару секунд, атакував мою туру, спритно перемістивши ферзя з одного кінця дошки в інший. Я мимоволі прикусив губу, через що в мій рот стала затікати тонка цівка гарячої крові. Металево-солонуватий присмак не давав мені зосередитися. Раптово мене осінило: - Ми раніше не бачилися? - Бачилися звичайно. - відповів чоловік, постукуючи пальцями по столу з чорного дерева. Я оглянув кімнату в якій ми перебували: шпалери на стінах були темно-червоного кольору, крісла оббиті чорним оксамитом, сама ж кімната була занурена в приємну напівтемряву, яку безсило намагалася розвіяти лампа з абажуром. - І ... хто ви такий? - набравшись сміливості запитав я. - Роби хід. - спокійно відповів він, кивнувши у бік дошки. Блукаючи по обривистих вибоїнах своєї пам'яті я так і не зміг знайти в ній цього чоловіка. Або він не хотів, що б я його знайшов там. У будь-якому випадку, я не знав, де я знаходжусь і що мені робити. Моя рука знову мимоволі потяглася до фігури. Я закрив очі. Стук, швидкий і повільний, ритмічний і переривчастий, повністю аморфний, що перетікає по моїй голові. Повіки знову піднялися. Мій кінь блокував останній хід короля опонента. - Шах і мат. - впевнено сказав я. Чоловік мовчав, але на його тьмяно освітленому обличчі я міг розгледіти невеличку посмішку. - А тепер скажіть мені хто ви і як я тут опинився. Та й чому ми граємо? - Ми щодня граємо, і поки-що ти весь час перемагав. Його слова змусили мене замовкнути на пару секунд, зібрати воєдино думки, що розлетілися подібно до насіння кульбаби. - І навіщо ми граємо? - На твоє життя. Я різко схопився з крісла, випадково зачепивши масивну дошку на столі. Нефритові фігурки з гуркотом посипалися на підлогу, на що чоловік лише злегка похитав головою. Спектр красок в моєму оці зрадницьки змішувався, все розпливалося навколо. - Ти нічого не згадаєш, все добре, ти знову переміг, програєш - тоді й помреш. Задушливе повітря почало здавлювати мою трахею, воно обпалювало легені і крутило м'язи. Я, зчепивши на горлі холодні пальці, сказав на останньому видиху. - Що ... зі ... мною? - Ти прокидаєшся і як завжди все забудеш. Я відчував, як почуття реальності покидає мене. Або приходить ... ___________________________________________ - А що якщо я жодного разу не програю? - сказав я, відпускаючи нефритову фігурку. - Рано чи пізно - всі програвали, і ти не виняток. Ходи.
0 views
Borys
p: 47 | c: 103 | f: 34
Hello world!
Для просмотра комментариев выполните вход на сайт
285 x 80
285 x 80
285 x 80
285 x 150
285 x 150
285 x 150
Активность Статистика Пятница