Ходила до мене Горпина Хитропопа

З'явилось у мене трішки вільного часу.
Вирішив дещо опублікувати.
Раніше я обіцяв-обіцяв і от нарешті.
Я довго думав чи писати про це чи ні. Вкінці зазначу чому я все-таки вирішив розповісти дещо із житія-битія.
Кінець літа, початок осені...
Колись мені сусідка сказала, що бачила у мене у дворі якусь лічность. Я запитав, коли конкретно вона помітила. Сусідка сказала що тоді-і-отоді та лічность ходила у мене по дворі. Хм-м... дивно, подумав я, мене ж тоді не було дома. Потім, через тижня два, я їду додому і бачу що згадувана лічность іде по дорозі від мого (чи біля) мого дому. Я не бачив чи та лічность була у мене в дворі чи ні. Просто зустрів її і не звернув уваги. Але знову сусіди докладають: “... бачили, вона лазила у дворі. То твоя жінка? Бо ми її стали часто бачити у тебе дома...” Я відразу і не допер що до чого.
Середина осені...
Приходить до мене та лічность і говорить: “У тебе сто грам є?” Культурно послав я її.
Кінець осені, початок зими...
Погода на дворі дуже не тепла. Приходить до мене лічность і говорить: “Пусти мене на квартіру. Я собі вже давно шукаю до кого піти на квартіру... Я буду тобі посуду мити, буду помогати, і те і се...” Я кажу у мене ситуація не дуже хороша. Зимою холодно, літом жарко. Буває таке що нема чого їсти. Лічность відповідає таким тоном як в церкві співають чи відспівують, проотяжноо, плааксиво: “Ну у мене тоже все погано. Зімою холодно, і свєту дома нема, і їсти нема чого... Ну так я ото у людей ходю просю. Пусти меене на кваартіруу, я буудуу тобі помогаати, посудуу миити...” .
- - -
Я вже зрозумів хто ій іще влітку розповів про мене. Коли до мене приходила Оксана, то коли ми с... спілкувалися, то вона якось сказала: - Давай я тебе женю на Олі - на якій такій Олі? - ну вона біля мене живе, отам тіпа десь біля кладбища - ааа, та ну її на... Була вона колись у мене. Це було давно-давно. Вона тоді літом в +35 співала “ой мароз, мароз...”. Я від таких жахаюсь. - ха-ха-ха, була? Співала? Ну так вона така ж відірвана як і ти. Як кажуть “два сапога — пара”.
- - -
Ото така розмова була у мене з Ксюнькою. Хто ж знав, що вона дійсно “буде мене женить”, і хто міг подумати що та Оля почне ходити до мене в гості? А от що було далі... - я і сам нємножко в шоккє від того всього. Повертаємось до лічності, до Олі. Всих цікавих/не цікавих деталей не хочу описувати. - а покажи мені хату - тю, та там нема чо дивитись. Там щас холодно і не особо чисто - а оце в тебе стара хата? ти в ній не живеш? можна я там буду жити? - там холодно і лампочок нема. - так у тебе тоже свєту нема? - та ні! просто в цій хаті лампочок нема. - а, а дай мені лампочку, я провірю чи там свєєт є - електрика там є. в старій хаті ЛАМПОЧОК нема Тим часом на дворі стало дуже холодно, та і я вийшов надвір в тапочках і не вдітий. Кажу Олі, “кофе будеш”. Впустив її в хату, бадяжу кофє... Запитую: - тобі скіки сахарю? - три ложєчки Собі я зробив чай. Сидимо в кімнаті, кліпаєм одне на одного кліпалками... - ну шо ти іще розкажеш? - запитує Оля мене - а шо я тобі вже розказав? - ну, еее, як ти вообще? - уточнює Оля ... І знову почала: “Пусти мене на квартіруу, я будуу тобі помогати, будуу посуду мити, буду прибиратии... у тебе моюще є? У мене є. Я можу принестии...” - протяжно-церковно заспівала Оля. “Давай спочатку пару днів поживеш у мене, а дальше буде видно” - відповів я. А сам думаю — ну шо за фігню я чудю? Оля сказала що сходе візьме свої вєщі і прийде до мене... Жду я, жду... її нема і нема. “Ну от і добре, значить її не буде” - подумав я з полегшенням. І тільки я так подумав, з’являється ця лічность із одним поліетиленовим пакетом. В тому пакеті всі її речі. Кинув я їй серед кімнати матрац, якусь подушку і одіяло знайшов. Сам розлігся на кроваті. Поки вона іще думала що їй робити, я майже став засинати, але повністю заснути я не міг. Моя голова була у філософському перевантаженні. Я думав-думав про всяке-різне... Але гроші сховав у карман. Бо були у мене деякі “любі друзі”. Один в хаті зі мною, інший водяний насос з ями тягне. Тільки я виходжу на двір, той друг що в хаті, дзвонить іншому, докладає йому про те, що я пішов надвір. Почала лічность вкладатись. Зняла ритузи... ой, не ритузи, а киртузи, ну тобто кирзаки (чоботи). І в кімнаті заблаухало не дуже приємним запахом. Перевернувся я до стіни, а там іще “кращий” смердозапах. Кішка, сцикля, понисцикала десь під кроватью. Лежу я в цих благоуханіях і чманію. А думок різних-всяких!, аж через вуха вистрибують... Тут я вирішив трішки порушити тишу. Кажу: - Оля, Оль, давай *бацця - У мене є чоловік... - у відповідь почув я, і згадав “старую пєсню о главном”. Мабуть вона скаже що він щас на заробітках в городі - подумав я і запитую: - ого, а де він? - він на заробітках... - відповіла вона і почала іще шось розказувати, але я її не слухав. ... Знову настала пауза... Я іще раз висунув... пропозицію, але на цей раз я промовив це, ледве стримуючись від сміху. Чомусь мені було весело. Сам не знаю чому. - Оль, давай *бацця - ну я ж тут для того шоб тобі помогати, посуду мити, прибирати — почала вона церковно співати... *бацця я не хотів. Зимою “ніжний мішка мій міжніжний” засинає до весни. Мені було цікаво, яка ригакція буде в Олі. Знову тиша... Потім вона крутилась, крутилась,... перднула, піднялась і промовила сама до себе чи до мене “Я в туалєт”. Пройшло 2 хвилини, 7 хвилин, 15 хвилин... На годнник я не дивився, але приблизно так і було. Прислухаюсь я, може вона провалилась в туалет і кричить щоб її витягували, або іще гірше, може надворі перечепилась через щось і вже трупом десь лежить. Ввімкнув я світло на дворі, побачив що вхідна хвіртка відкрита. І в ту ніч в іншому кінці села була якась п’янка. Пісні лунали на все село, щось орали — ну свято в когось було. І скоріш за все Оля туди і направилась. Закрив я хвіртку, видихнув з полегшення і подумав “Ну от і все, кончились квартіранти”. Зайшов я в хату, розібрав напольну кровать (скрутив матрац, склав покривало, прибрав подушку). Пакет з речами виніс з хати, поклав на стіл біля дверей. Я вже не чекав Олю, ні цієї ночі, ні наступного дня. Наступного дня, аж вечером, завалюється до мене Оля: - я вчора трошки відлучилась, сьогодні я в тебе... - бери кульок і йди додому — сказав я, вказуючи на пакет. Ото такі справи. Але перед тим як публікувати цю історію я довго думав. Спочатку я перехотів описувати ці події. Чому? Ну деякі жителі Залупівки вважають Олю біосміттям. Навіщо зайвий раз про це розповідати? У неї в цьому році, літом, забрали двох дітей в дитячий будинок. Дитячі гроші вона не отримує, тому і теліпається по селу. А іще вона обікрала свою сусідку — поки баба лазила на огороді, чи сракала в туалеті, Оля вичистила холодильник. Але Оля - людина(?) Та тут можна луснути від філософських думок. Під час “квартірованія Олі” я думав-і-думав, та я не знаю що і як тут думати. Чому вирішив аж через кілька місяців описати? Тому що в магазині випадково зустрів Олю. І вона церковно-протяжно почала співати “дай мені грошей...”. А іще я декому обіцяв розповісти про ці пригоди.
Така от історія, малята.
0 views
Роман Алискин
p: 296 | c: 334 | f: 369
Создатель tbs-mbs, иногда (всегда) несу ахинею
Для просмотра комментариев выполните вход на сайт
285 x 80
285 x 150
285 x 150
285 x 150