Роман Алискин: поиск в постах (отсортировано по релевантности), стр 46

источник

26 января 2018 50 грн 2 февраля 2018 100 грн 9 февраля 2018 150 грн 16 февраля 2018 200 грн 23 февраля 2018 250 грн 2 марта 2018 300 грн 9 марта 2018 350 грн 16 марта 2018 300 грн 23 марта 2018 250 грн 30 марта 2018 200 грн 6 апреля 2018 150 грн 13 апреля 2018 100 грн 20 апреля 2018 50 грн 27 апреля 2018 100 грн (есть пользователь) 4 мая 2018 50 грн 11 мая 2018 100 грн 18 мая 2018 150 грн 25 мая 2018 200 грн (есть пользователь) 1 июня 2018 50 грн 8 июня 2018 100 грн 15 июня 2018 150 грн 22 июня 2018 200 грн (есть пользователь) 29 июня 2018 50 грн есть 6 июля 2018 50 грн 13 июля 2018 100 грн 20 июля 2018 150 грн 27 июля 2018 200 грн 3 августа 2018 250 грн 10 августа 2018 300 грн 17 августа 2018 50 грн 24 августа 2018 100 грн 31 августа 2018 150 грн 7 сентября 2018 200 грн 14 сентября 2018 250 грн 21 сентября 2018 300 грн 28 сентября 2018 50 грн 5 октября 2018 100 грн 12 октября 2018 150 грн 19 октября 2018 200 грн 26 октября 2018 250 грн 2 ноября 2018 300 грн 9 ноября 2018 50 грн 16 ноября 2018 100 грн 23 ноября 2018 150 грн 30 ноября 2018 200 грн 7 декабря 2018 250 грн 14 декабря 2018 300 грн 21 декабря 2018 50 грн 28 декабря 2018 100 грн

З'явилось у мене трішки вільного часу.

Вирішив дещо опублікувати.

Раніше я обіцяв-обіцяв і от нарешті.

Я довго думав чи писати про це чи ні. Вкінці зазначу чому я все-таки вирішив розповісти дещо із житія-битія.

Кінець літа, початок осені...

Колись мені сусідка сказала, що бачила у мене у дворі якусь лічность. Я запитав, коли конкретно вона помітила. Сусідка сказала що тоді-і-отоді та лічность ходила у мене по дворі. Хм-м... дивно, подумав я, мене ж тоді не було дома. Потім, через тижня два, я їду додому і бачу що згадувана лічность іде по дорозі від мого (чи біля) мого дому. Я не бачив чи та лічность була у мене в дворі чи ні. Просто зустрів її і не звернув уваги. Але знову сусіди докладають: “... бачили, вона лазила у дворі. То твоя жінка? Бо ми її стали часто бачити у тебе дома...” Я відразу і не допер що до чого.

Середина осені...

Приходить до мене та лічность і говорить: “У тебе сто грам є?” Культурно послав я її.

Кінець осені, початок зими...

Погода на дворі дуже не тепла. Приходить до мене лічность і говорить: “Пусти мене на квартіру. Я собі вже давно шукаю до кого піти на квартіру... Я буду тобі посуду мити, буду помогати, і те і се...” Я кажу у мене ситуація не дуже хороша. Зимою холодно, літом жарко. Буває таке що нема чого їсти. Лічность відповідає таким тоном як в церкві співають чи відспівують, проотяжноо, плааксиво: “Ну у мене тоже все погано. Зімою холодно, і свєту дома нема, і їсти нема чого... Ну так я ото у людей ходю просю. Пусти меене на кваартіруу, я буудуу тобі помогаати, посудуу миити...” .

- - -

Я вже зрозумів хто ій іще влітку розповів про мене. Коли до мене приходила Оксана, то коли ми с... спілкувалися, то вона якось сказала: - Давай я тебе женю на Олі - на якій такій Олі? - ну вона біля мене живе, отам тіпа десь біля кладбища - ааа, та ну її на... Була вона колись у мене. Це було давно-давно. Вона тоді літом в +35 співала “ой мароз, мароз...”. Я від таких жахаюсь. - ха-ха-ха, була? Співала? Ну так вона така ж відірвана як і ти. Як кажуть “два сапога — пара”.

- - -

Ото така розмова була у мене з Ксюнькою. Хто ж знав, що вона дійсно “буде мене женить”, і хто міг подумати що та Оля почне ходити до мене в гості? А от що було далі... - я і сам нємножко в шоккє від того всього. Повертаємось до лічності, до Олі. Всих цікавих/не цікавих деталей не хочу описувати. - а покажи мені хату - тю, та там нема чо дивитись. Там щас холодно і не особо чисто - а оце в тебе стара хата? ти в ній не живеш? можна я там буду жити? - там холодно і лампочок нема. - так у тебе тоже свєту нема? - та ні! просто в цій хаті лампочок нема. - а, а дай мені лампочку, я провірю чи там свєєт є - електрика там є. в старій хаті ЛАМПОЧОК нема Тим часом на дворі стало дуже холодно, та і я вийшов надвір в тапочках і не вдітий. Кажу Олі, “кофе будеш”. Впустив її в хату, бадяжу кофє... Запитую: - тобі скіки сахарю? - три ложєчки Собі я зробив чай. Сидимо в кімнаті, кліпаєм одне на одного кліпалками... - ну шо ти іще розкажеш? - запитує Оля мене - а шо я тобі вже розказав? - ну, еее, як ти вообще? - уточнює Оля ... І знову почала: “Пусти мене на квартіруу, я будуу тобі помогати, будуу посуду мити, буду прибиратии... у тебе моюще є? У мене є. Я можу принестии...” - протяжно-церковно заспівала Оля. “Давай спочатку пару днів поживеш у мене, а дальше буде видно” - відповів я. А сам думаю — ну шо за фігню я чудю? Оля сказала що сходе візьме свої вєщі і прийде до мене... Жду я, жду... її нема і нема. “Ну от і добре, значить її не буде” - подумав я з полегшенням. І тільки я так подумав, з’являється ця лічность із одним поліетиленовим пакетом. В тому пакеті всі її речі. Кинув я їй серед кімнати матрац, якусь подушку і одіяло знайшов. Сам розлігся на кроваті. Поки вона іще думала що їй робити, я майже став засинати, але повністю заснути я не міг. Моя голова була у філософському перевантаженні. Я думав-думав про всяке-різне... Але гроші сховав у карман. Бо були у мене деякі “любі друзі”. Один в хаті зі мною, інший водяний насос з ями тягне. Тільки я виходжу на двір, той друг що в хаті, дзвонить іншому, докладає йому про те, що я пішов надвір. Почала лічность вкладатись. Зняла ритузи... ой, не ритузи, а киртузи, ну тобто кирзаки (чоботи). І в кімнаті заблаухало не дуже приємним запахом. Перевернувся я до стіни, а там іще “кращий” смердозапах. Кішка, сцикля, понисцикала десь під кроватью. Лежу я в цих благоуханіях і чманію. А думок різних-всяких!, аж через вуха вистрибують... Тут я вирішив трішки порушити тишу. Кажу: - Оля, Оль, давай *бацця - У мене є чоловік... - у відповідь почув я, і згадав “старую пєсню о главном”. Мабуть вона скаже що він щас на заробітках в городі - подумав я і запитую: - ого, а де він? - він на заробітках... - відповіла вона і почала іще шось розказувати, але я її не слухав. ... Знову настала пауза... Я іще раз висунув... пропозицію, але на цей раз я промовив це, ледве стримуючись від сміху. Чомусь мені було весело. Сам не знаю чому. - Оль, давай *бацця - ну я ж тут для того шоб тобі помогати, посуду мити, прибирати — почала вона церковно співати... *бацця я не хотів. Зимою “ніжний мішка мій міжніжний” засинає до весни. Мені було цікаво, яка ригакція буде в Олі. Знову тиша... Потім вона крутилась, крутилась,... перднула, піднялась і промовила сама до себе чи до мене “Я в туалєт”. Пройшло 2 хвилини, 7 хвилин, 15 хвилин... На годнник я не дивився, але приблизно так і було. Прислухаюсь я, може вона провалилась в туалет і кричить щоб її витягували, або іще гірше, може надворі перечепилась через щось і вже трупом десь лежить. Ввімкнув я світло на дворі, побачив що вхідна хвіртка відкрита. І в ту ніч в іншому кінці села була якась п’янка. Пісні лунали на все село, щось орали — ну свято в когось було. І скоріш за все Оля туди і направилась. Закрив я хвіртку, видихнув з полегшення і подумав “Ну от і все, кончились квартіранти”. Зайшов я в хату, розібрав напольну кровать (скрутив матрац, склав покривало, прибрав подушку). Пакет з речами виніс з хати, поклав на стіл біля дверей. Я вже не чекав Олю, ні цієї ночі, ні наступного дня. Наступного дня, аж вечером, завалюється до мене Оля: - я вчора трошки відлучилась, сьогодні я в тебе... - бери кульок і йди додому — сказав я, вказуючи на пакет. Ото такі справи. Але перед тим як публікувати цю історію я довго думав. Спочатку я перехотів описувати ці події. Чому? Ну деякі жителі Залупівки вважають Олю біосміттям. Навіщо зайвий раз про це розповідати? У неї в цьому році, літом, забрали двох дітей в дитячий будинок. Дитячі гроші вона не отримує, тому і теліпається по селу. А іще вона обікрала свою сусідку — поки баба лазила на огороді, чи сракала в туалеті, Оля вичистила холодильник. Але Оля - людина(?) Та тут можна луснути від філософських думок. Під час “квартірованія Олі” я думав-і-думав, та я не знаю що і як тут думати. Чому вирішив аж через кілька місяців описати? Тому що в магазині випадково зустрів Олю. І вона церковно-протяжно почала співати “дай мені грошей...”. А іще я декому обіцяв розповісти про ці пригоди.

Я еще осенью размещал объявление в местных группах в соцсетях. Но... ИЛИ все в районе немножко\совсем не читающие ИЛИ разумные люди не проводят время в соцсетях. ---

Кодить не хочу - хочу читать!

Пока что не будет никаких изменений. Я не хочу заниматься сайтом. Просто не хочу и все. Этот сайт - мое хобби, денег он мне не приносит, насильно заставлять себя что-то говнокодить я не хочу. Почему развитие остановилось?: потому что код сайта (примерно 30 000 строк) написан в процедурно-функциональном стиле. С каждым разом когда я вношу изменения в код сайта или дописываю что-то новое, бОльшая часть времени уходит на чтение, вспоминание кода. Хочу переписать сайт на/в ООП, но с чего начать?, как подойти к этому Фринкенштэйну??? Багов в коде нет, и не было, но для дальнейшего развития проекта нужно все переписать с нуля(?). Пока что всё так и останется. ахда, перевод наверное нужно сделать. Я осенью немножко понял (наконец-то дошло) ООП. И вот аж с осени всё никак не могу подступиться к коду.

И интересы у меня сейчас иные.

--- Кто из вас читал Алису....? Смотрели фильм? Вот так же будет и с этим диснеевским говном. Думаю что многие согласятся что фильм 1980х годов лучше, того что будет в январе 2019 г. добавляю в 2022: ну вот на днях и посмотрю шо это за кино такое. Уже посмотрел.

Когда-то я в соцсети, в личной переписке, "похвастался" что я зимой чуток приморозил ноги. И после этого аж в начале весны/в конце зимы у меня началось восстановление обмороженных участков. Каждый вечер я "сходил с ума". Сначала я подумал что это какой-то микоз (или микакоз, не помню как правильно называется) - ну типа грибок на ногах. Но это оказалось не так. Происходило заживление обмороженных участков. воот, пишем далее: после того как я "похвалился" этим в соцсети, мне стал приходить спам. И даже до сих пор иногда прорывается. Я блокирую всё это говно. Если бы не блокировал - завалило бы полностью. В почтовом сервисе (в большинстве сервисов) есть така штука Нажимаем От - удаляем всё что c левой стороны до @. Действие - Не принимать. Так нужно поступать с каждым спамсообщением. Но не перестарайтесь! Если вы в поле От ошибетесь (или по приколу оставите там только символ ), то ВСЕ письма не будут приниматься.

Команда винахідників Массачусетського технологічного інституту змогла реалізувати мрію про найтихіший та найбільш екологічно чистий літак.

bbc.ua