360x50

Borys: сообщения, стр 4, (новые сверху)

1 2 3 4 5
Протистояння... (0)
Перші ознаки літа - це коли ти лягаєш спати і, закривши очі, починаєш думати про нескінченність, про те, як складно влаштований цей Світ і про те, яка крихка рівновага на нашій планеті. Але тут, зовсім раптово, як гостра голка, тебе починає муляти думка про те, що ти не один у цій кімнаті. Його незрима присутність гнітить тебе, з кожною хвилиною стає все більше і більше не по собі. Ти починаєш прислухатися до тиші, намагаючись не роблячи ніяких рухів визначити, хто твій ворог. Незабаром, після декількох хвилин перебування в личині зайця, тебе пробиває холодний піт, приходить усвідомлення того, хто цей твій нежданий сусід, хто твій незримий Противник. Його викриває дзижчання - монотонне, воно невтомно наближається до тебе. Ти розумієш хто він, а він розуміє, хто ти. І ви обидва чудово усвідомлюєте, як пройде ця ніч - ніч боротьби. За багато століть твій рід і рід твого ворога прекрасно вивчили один одного. Ви знаєте всі хитрощі і тактичні прийоми. Ця ніч не відрізнятиметься від багатьох тисяч інших - буде бій. Твоїм ворогом рухає бажання знекровити тебе, позбавити життєвих сил. Ти ж, у свою чергу, бажаєш лише спокійного сну, ти не бажаєш своєму опонентові смерті або фізичних каліцтв, хочеш лише того, щоб він залишив тебе в спокої. Тебе все сильніше і сильніше хилить на сон. І ось вже тоненьке дзижчання для тебе перетворюється на рокіт двигунів нацистських бомбардувальників котрі летять знищити і відняти найдорожче у твоїх дідів. Раптом щось торкається твого носа, ти здригаєшся і повертаєшся в Реальність; тягнешся рукою, щоб змахнути супостата, але вже традиційно прамахуєшся і знову чуєш характерний монотонний звук над вухом. Ти вирішуєш взяти противника змором - закутатися в ковдру повністю. Єдине, чого ти не оцінив, це температури - за вікном спека. Твій супротивник знає це, він теж вичікує, він вичікує того, коли ти скинеш свою броню. Йому нікуди поспішати... Не витримавши кочегарки печі концтабору ти скидаєш захисний кожух і оголюєш філейні частини. Йому тільки цього й треба. Він негайно прямує в атаку і забирає трофей - кілька мілілітрів твоєї крові. Завтра вранці ти виявиш пропажу і вирішиш боротися з ворогом серйозніше, але він буде вже не один .... >>>
2018-May-30, 13:36
Один день яко вічність... (0)
Головне правило реальності - не заплутатись в своїх ілюзіях.
1 день: Що? Чому я ще живий? Що зі мною? Пам'ятаю, як мене збиває машина, я падаю, втрачаю свідомість. А тепер навколо мене зібрався цілий натовп людей, якийсь нервовий мужичок стрибає навколо мене, постійно щось промовляючи, всі дивляться на мене так, ніби зі мною щось не так. А на мені ні подряпини. Як таке могло статися? 1 тиждень: Показався лікарю. Він ніяких відхилень не знайшов, сказавши що мій організм працює як годинник. Однак після того як у мене взяли з пальця кров, поріз затягнувся за лічені секунди. Благо що лікар на це не звернув жодної уваги. Прийшовши додому навмисно вколов себе повторно. Було страшно зробити собі боляче, але нічого не сталося. З уколу витекла одна маленька крапелька крові і відразу затягнулася. Зі мною явно щось не так. 1 місяць: Абсолютно пропало відчуття голоду і сну. Як виявилося я тепер абсолютно спокійно можу провести цілий тиждень без їжі та води і нічого мені з цього не буде. Прикольна особливість. Однак звички, вироблені роками, все одно дають про себе знати. Іноді хочеться з'їсти чогось смачного, морозива або смаженого м'яса. Не тому що хочеться їсти, а просто заради смаку. 1 рік: Сьогодні сталося непоправне. Сьогодні я мав загинути вдруге у своєму житті. Ми з дівчиною їхали пізно вночі по гірській дорозі. Я був так нею захоплений, що не помітив повороту і вилетів з дороги. Ми разом з машиною шубовснули в прірву. Пам'ятаю тільки, що в самий останній момент встиг лише обійняти свою кохану і щось прокричати наостанок. Отямився я неподалік від тієї купи металу, що раніше була автомобілем. Врятувати кохану я вже не міг. А на мені як і раніше не було жодної подряпини. 10 років: Ті 10 років, що я провів на службі за контрактом, зробили з мене справжнього бійця. Я вивчив науку виживання, благо що з моїми здібностями це виявилося набагато простіше, ніж іншим. Служба у гарячих точках допомогла мені сховатися від думок на тему того, хто ж я є. Коли ти сидиш під кулями, мало кого цікавить - яке в тебе минуле і якими особливими уміннями ти володієш. Головне - тут і зараз. Для мене мій полк став другою сім'єю. Однак навіть їм я не скажу про те, що під час наших нічних вилазок мене вбивали вже раз 5 або 6. Хоча я і сам вже й не пам'ятаю скільки точно. Благо, що після повернення на базу мені вдавалося пояснювати те, чому на мені немає ні подряпини. Та й мало кого це хвилювало. Живий, і добре. Без зайвої скромності скажу, що з часом я навіть став для наших таким собі талісманом, який приносить удачу. Ха! Як би я хотів, щоб було саме так. Всі хлопці в це вірили до того моменту, поки по нашій позиції, під час чергових боїв, не вдарила ракета. Більше вірити у щось було нікому, тому на місці нашої дислокації не залишилося нічого. Крім мене. 100 років: Як же швидко розростається людство. Ще, здавалося, вчора, нас було трохи більше 7 млрд., а за якісь неповні 100 років ми наблизилися до 20! Як мені здається це викликано небувалим технічних ривком в медицині, комп'ютерних технологіях, біоінженерії. Щоб врятуватися від голоду, люди почали освоєння морського дна, будівництво морських ферм і доступного житла під водою. З'явилися перші міста-мільйонники. А от з проектом міст на Місяці, на жаль, нічого, поки що не вийшло. Отримавши доступ до комп'ютерів, людство втратило всякий інтерес і прагнення до зірок. Тепер кожен має імплант, який з'єднує всіх людей в одну інформаційну мережу. Розмови, тепер, використовуються тільки в якості гарного тону та й то, всі намагаються його звести до мінімуму. В основному ж використовують т. зв. "телепатію". А якщо точніше то спеціальну програмку, яка дозволяє передавати думки один одному. Стоячи біля витоків фірми, яка першою почала виробляти такі чіпи-імпланти я не можу неупереджено сказати, добре це чи погано. Але люди самі вибирають своє майбутнє. 1000 років: Яким же нудним стає життя. Здавалося б - у мене все є. Є компанія, яка за 1000-річну історію завоювала репутацію таку, що може посперечатися з деякими країнами. Я вже мовчу про прибутки від неї, адже кожен день народжується людина, якій необхідні набори плат, чіпів і нейроінтерфейси для нормального функціонування в суспільстві. А на ці частини - у моєї фірми повна монополія. Жінки, вплив, зв'язки, влада, все стає неважливим. Все те, що раніше мене хвилювало - відійшло на другий план, залишивши тільки невеликий наліт якихось приємних спогадів. Єдина втіха, що я собі знаходжу - це наука. Вона приносить мені справжню насолоду своєю непередбачуваністю. Невідомо, які відкриття будуть здійснені протягом якихось 100 років. 10000 років: Роки проносяться повз мене. Я не те, щоб завжди прагнув до життя відлюдником, але, на жаль, так вийшло, що всі мої знайомі помирають раніше, ніж я зможу отримати про них хоч якесь яскраве враження. Череда знайомств, осіб, імен, дат - тепер нічого для мене не значать, зливаючись в одну сіру, монотонну фарбу, яка тепер представляє все моє існування. Мода, музика, література, все що раніше мене розважало тепер здається мені повторенням того, що вже було раніше. Не так давно, кілька століть тому, людство черговий раз вийшло на черговий виток наукового прогресу. Людям підкорився Космос і вже через якесь століття весь науково-технічний потенціал працював на те, щоб покинути Землю. І ось сталося - величезні космічні лайнери вирушили в неосяжні простори космосу, залишивши за собою запилений, втомлений Світ - колиску Людства. Залишився і я, оскільки вирішив, що мені немає місця в Новому Світі. 100000 років: Вчора ... А може вже й не вчора. Я не пам'ятаю. Був льодовиковий період, який тривав може день, може годину, може століття. Я не знаю. Я вже дуже давно перестав зважати на час. Складно відраховувати те, що не має над тобою влади. Блукаючи по засніженій пустелі я намагаюся знайти щось, що може привернути мою увагу, але все марно. 1000000 років: Я бачив, як життя вмирало. Я бачив, як через насування льодовиків чи посухи вимирали цілі види. У результаті всіх катаклізмів, котрі я пережив, мене відвідала думка, що я залишився зовсім один на цій Планеті. Тут була вода, сонячне світло, прийнятна температура. Але зовсім не було Життя, окрім мене. Але одного разу сталося те, що змінило звичайний хід речей. Кров. Звичайна кров, що тече у венах, через безглузду випадковість потрапила у воду океану. Спочатку я не надав цьому значення, але через якийсь незначний проміжок часу я помітив істот, котрі дуже віддалено, та ще й при належній фантазії, нагадують риб, що вистрибували на берег. І тут у мене зажевріла надія на те, що відтепер я буду не один. Пройде ще зовсім небагато часу і я знову почую і побачу щось нове, щось, що зможе мене здивувати. Можливо в мене навіть вийде навчити чомусь цих нових, поки що невідомих мені істот. Це було б чудово. Потрібно лише трохи почекати. Але це я вже вмію на відмінно, час навчив мене цьому. Я буду наглядати за новим Світом. Я чекатиму..... >>>
2018-May-30, 13:32
Дума про дауншифтинг... (0)
Є люди, які хочуть пізнати неодмінно все, і є люди, яким нудно від того, що вони вже пізнали. І ось другі мовчать, щоб не було гірше, а перші втручаються буквально усюди, сподіваючись зробити краще, чим часто нервують оточуючих. Такі люди не сприймають реальність, як карась не сприймає пательню. Наповнюючись тріском, підсмажуючись від дотиків Світу, вони вважають, що і для Світу ці дотики не повинні пройти безслідно. Їх активні спроби залишити слід викликають у Світу, в особі начальства і дружини, загострення інстинкту самозбереження, що своїм наслідком має повний набір неприємностей, іменований життєвим досвідом. І ось коли вони нарешті вирішать, що їх життєвий досвід вже достатній, вони втихомирюються і складають казки про сивку, котру загнали круті гірки - куди їх насправді ніхто не гнав, - у той час як нормальні коні скакали по нормальних дорогах, бадьоро підмахуючи хвостами, і їли собі в стійлах овес. І тоді їх погляд звертається до дітей. Вони, дорослі, вчать дітей, як би вони досягли того, чого повинні досягти діти, якщо б вони, дорослі, могли цього досягти. Це називається передавати досвід. Тоді для дітей починається ще те життя.... Дитячі мрії рідко збуваються. Хочеш стати двірником, а стаєш академіком. Хочеш вставати раніше за всіх, вдихати чисту прохолоду світанку, шарудячи гнати мітлою осіннє листя, поливати асфальт зі шланга, збирати всякі цікаві речі, втрачені напередодні перехожими, вітатись з мешканцями округи, котрі йдуть собі на роботу - всі тебе знають, всі посміхаються, і ніяке тобі начальство не страшне - їх багато, а двірників не вистарчає, тебе не понизять по службі - банально нема куда, не звільнять - адже тоді самим вулиці доведеться мести. А замість цього тягаєшся зі скрипкою в музичну школу, з величезною папкою - в художню, з портфелем підручників - на курси англійської мови, отримуєш прочухана після батьківських зборів, маршируєш в піонерських таборах, займаєшся з репетиторами, трясешся перед випускними іспитами.... Наживаєш неврастенію після конкурсів, сесії, курсових робіт, диплому, розподілу ... мама в непритомності, тато дзвонить старим друзям, одружуєшся, стоїш в чергах, отримуєш квартиру, купуєш меблі, захищаєш кандидатську. А діти підростають, і хочеться ж тільки, щоб вони були щасливі. І так без перерви: начальству потрібні статті, дружині - шуба і машина. Дітям - штани і велосипеди, потім - кишенькові гроші і свобода, потім вища освіта, потім їм потрібні дружини і чоловіки, а тобі потрібна лише швидка. Діти роз'їжджаються по містах, одружуються, стають на ноги, перестають тобі писати, добре, що ще хоча б вітають зі святами. Ти стаєш дідусем, виходиш на пенсію і отримуєш можливість робити все, що душі твоїй заманеться. _________________________ І, отримавши, нарешті, можливість робити все, що душі завгодно, ти йдеш в ЖЕК і легко влаштовуєшся двірником. Тепер ти встаєш раніше за всіх, вдихаєш чисту прохолоду світанку, шарудячи ганяєш мітлою осіннє листя, і всі мешканці округи знають тебе і, йдучи на роботу, вітаються з тобою і посміхаються. І ти поливаєш асфальт зі шланга і думаєш: невже Світ влаштований так, що обов'язково треба зробити коло довжиною в життя, щоб прийти до того, чого хотів? Напевно - це неправильно. І вся надія, що хорошу сивку гіркам не загнати .... >>>
2018-May-30, 13:15
Від смерті нікуди не втечеш….... (0)
Якщо хтось думає, що Воробус захворів чи забив на блог, то ви помиляєтеся. Просто банально не мав часу дописувати на ресурс. Та й зараз особливо не маю, тому довгих вступів робити не буду, а перейду до теми сьогоднішньої публікації. А вона буде про життя в цьому нелегкому світі. Нещодавно інтернет підірвав допис відомого актора – Ричарда Гіра, який сказав, що «Ніхто з нас не вибереться звідси живим…». Після того, як я прочитав весь допис – можу погодитися з цією людиною. І справді радіти треба життю поки воно є, а то ти не знаєш що з тобою станеться вже завтра. Як приклад він наводить двох людей. Жіночка, яка ціле життя за собою слідкувала, їла здорову їжу, постійно консультувалася з лікарями, не вживала спиртного, займалася спортом у 76 дізналася що в неї рак шкіри. Це вже діагноз і рак невиліковний. Інший чоловік ціле життя пив, їв все що хотів, спортом не займався, до лікарів ніколи не звертався. Зараз йому 81 рік і він почуває себе чудово. Може навіть молодим давати фору. Як би ви не намагалися, ви ніколи не сховаєтесь від своєї внутрішньої отрути. Рано чи пізно вона вас наздожене. Як сказала смертельно хвора жінка: «якби я знала, як закінчиться моє життя, то ніколи б не слухала лікарів, а жила б у своє задоволення». Світ побудований так, що рано чи пізно нас всіх чекає одна дорога. Хтось піде в пекло, хтось на небеса, але помремо ми все рівно. Пригадується фільм «Пункт призначення». Сюжет був наступний: Жіночка їхала в транспорті й в один прекрасний момент їй приснилося що зараз буде аварія після якої всі загинуть. Минув час, вона прокинулася й зрозуміла що це був віщий сон. Людей то вона врятувала, але потім події у фільмі почали так складатися, що всі люди, яких жінка врятувала почали вмирати. Завершилося все плачевно. Тому що від смерті нікуди не втечеш. Вона все рівно за тобою прийде. Як і Ричард Гір, так і Воробус радять нашим читачам жити у своє задоволення. Хочеш щось зробити, то роби, бо потім такого шансу може вже й не бути. Насамкінець, цитую слова відомого актора, які він написав насамкінець: «Робіть те, що вам хочеться. Їжте смачно, засмагайте на сонці, не соромтеся лінуватися. Будьте дурними і дивними, але будьте собою. Адже на все інше просто немає часу!». Незабаром продовжимо… Залишайтеся з нами…. vorobus.com >>>
2018-May-30, 12:13
Парадокс Тесея... (0)
"Чи існуєте Ви, містер Джонс ?" Станіслав Лем, "Зоряні щоденники Іййон Тихого — Подорож 23-я
Хочу заявити зі стовідсотковою впевненістю - у людини немає душі. Щоб не говорили просунуті на містиці, але немає нічого цілісного в людині, що змогло б перейти в інший Світ. Якщо поглянути прозорливим поглядом у майбутнє, то відсутність душі стає очевидним і незаперечним фактом. Так само помітно, що в майбутньому людство саме винесе собі смертельний вирок. Катом виступить наука, дуло пістолета якої вже знаходиться біля нашої скроні. Чекати залишилося не довго, відлік почався.... Про все окремо. У людини є руки, є ноги, є голова і все це добро має властивість губитися від травм чи через кохання. Але вчені в майбутньому зможуть надати протези замість втрачених частин тіла. Завдяки жартівливому закону Мерфі є шанс, що з часом всі кінцівки поміняються на протези. Серце, шлунок і нирки теж замінимо, на жаль, через старість і знос. Мозок, святая святих, саме надійне сховище паролів, найбільший банк порно, і в ньому варто очікувати змін. Мозок можна зробити більш надійним, більш ємним - імплантати. Вони збільшать пам'ять, підключать до інтернету і змусять відчувати оргазм за бажанням. З часом мозок обростає імплантатами, одні шматки біологічної маси викидаються на корм собакам, інші відживають своє, і залишається одне залізо. Що ми маємо в кінцевому підсумку? Істоту, яка може взагалі не мати в собі біологічної маси. Вона краща, вона швидша, вона розумніша за Оригінал. І ось в чому питання, людина, котра пройшла через подібну процедуру - чи може вона вважатися самою собою? Що має механічний Бог спільного з початковим набором шматків м'яса, який з'їли собаки? Тільки пам'ять. Але так як наука навчилася маніпулювати з мозком, то отже навчиться і з пам'яттю. Тут і починається вся содомія, вся сіль - настав той момент, коли людство вбило себе і переродилося в щось нове. Виникає безліч нових можливостей. Тепер, шановний читач, ти можеш скопіювати свою особистість і відправити її по інтернету на Марс, або підкорювати галактику Андромеди в космічному кораблі поки сам будеш попивати електроліт на галявині. Можеш зробити безліч копій себе Великого і влаштувати знатну оргію. Можеш вкоренити собі спогади Володимира Володимировича, чи ба - навіть його особистість, і захопити Крим у віртуальній реальності. Якщо ти загинеш, то тебе відновлять із заздалегідь записаного образу. Ти безсмертний. Ти можеш обрати лик сатира, чи багатотонного левіятана. Ти можеш накінець перенести свою свідомість в тостер, чи переселитися в комунальне тіло з легіоном свідомостей і розчинитися в ньому. Свідомості можуть об'єднуватися, можуть розпадатися - сам факт буття свідомості вже порушений. Відтепер весь багатий духовний Світ - це лише набір байтів, який переналаштувати можна швидше, ніж скопіювати архів Саши Ґрей з диска C, на диск D. А де душа, шановний читачу, в цьому хаосі? Цілісна, єдина - знайди її. Що буде відправлятися в інший Світ? І як? Частинами чи всім скопом? Не пускати ж в райські гущі таких істот значить дискримінувати. Насправді ж просто душі ніколи не існувало..... Прийшов час відкинути старі стереотипи - вже зараз видно схід нового Світу. >>>
2018-May-29, 10:09
Чи потрібно позбавлятися від травм?... (0)
У своїй попередній замітці про психоаналітичну терапію я не торкнулася питання, від якого вважають за краще ухилятися теоретики практичного психоаналізу. Питання полягає в наступному: чи завжди травма є тим, від чого необхідно позбавлятися. Причина ухилення в тому, що психоаналіз обґрунтовує своє існування беззастережно позитивною відповіддю на це питання. Уже Фуко у своїй книзі "Народження клініки" вказав, що концепти хвороби і терапії - це мінливі соціальні конструкти. Іншими словами, те, що ми називаємо хворобою - це не стільки певний об'єктивний феномен, як спосіб його інтерпретації. З цієї причини певний стан організму людини, який в рамках певної світоглядної парадигми вважається таким, що потребує терапії яко відхилення, в рамках іншої світоглядної парадигми може вже не вважатися таким. Розробці терапевтичної методики логічно передує уявлення про те, як повинен функціонувати організм людини в нормальному (здоровому) стані. Саме до цього стану нормальності терапія і покликана наблизити пацієнта. Розробка нових методів терапії та удосконалення вже існуючих - основний предмет турботи таких дослідницьких сфер як психоаналіз, психологія і психіатрія. Але саме теоретичні підстави цих розробок (уявлення про нормальний стан, яке повинно стати результатом успішної терапії), рідко стають предметом критичного розгляду. Наприклад, існує безліч наукових робіт, котрі вказують на спільність тих, кого вважають геніями з пацієнтами психіатричних клінік, але умовність такого протиставлення, як правило, залишається на рівні неартикульованої інтуїції. Інший всім відомий приклад тут - Ніцше. Його божевілля прийнято вважати спонтанною подією, хоча, як зауважує Дельоз, у нас немає підстав говорити про двох Ніцше: до періоду божевілля і після, був лише один Ніцше, філософські роботи якого існують в одному континуумі з божевіллям, котре розвивалось. У психоаналізі травма зазвичай розглядається як асимільованих досвід, який не підлягає психологічній переробці. Психоаналітик покликаний допомогти пацієнтові піддати травматичний досвід психологічній обробці, тобто нівелювати дію травм. Повернемося тепер до згаданого мною питання: чи завжди потрібно позбавлятися від травм? Я готова посперечатися, що не існує жодного толкового письменника, котрий не має в арсеналі свого життєвого досвіду невиліковної психічної травми. Позбавити такого письменника дії його травматичного досвіду - значить вбити в ньому письменника. Це стосується не тільки письменників, а й будь-якої іншої людини. Травма може бути розглянута як неминучий наслідок придбання нового досвіду, адже новий досвід, за визначенням, відмінний від старого, а значить не може повністю асимілюватися з ним в несуперечливе ціле. Формування особистості обумовлено придбанням нового досвіду. Особистість - це колекція шрамів, які залишилися від травм, завданих життям. Потрібно бути абсолютно позбавленим почуття смаку в людях, щоб намагатися перетворити їх на безформну аморфну ​​масу - пацієнтів психоаналітичних кабінетів, котрі вилікувалися від травм. © Julie Reshe >>>
2018-May-29, 09:51
Ми яко мільйони Я... (0)
Людська самотність - є катарсис, який призводить до усвідомлення ущербності буття і соціальних контактів, як таких. І тільки так людина може досягти самодостатності. Як відомо, суспільство побудоване на ілюзіях. Соціальні інститути визначають свідомість, гвалтуючи її єство патріотизмом, обов'язком і іншим інфернальним маренням, інкубуючи потенційні осередки суспільства, щоб в майбутньому активно використовувати їх як дешеву робочу силу. Традиційна мораль проповідує, здавалося-б, правильні постулати про любов, дружбу, повагу, які, в теорії, повинні привести до миру в усьому світі і загального щастя. Однак егоїстичну сутність людини не викорінити, і дане вчення схоже до самообману, бо рано чи пізно зникне, залишаючи після себе когнітивний дисонанс, розчарування в житті і смертельну недовіру до всього живого. Суб'єкт ж, вирощений на цьому, в більшості випадків наївний, несамостійний і відчуває залежність від соціуму. Раб загальних тенденцій і догм, сліпо слідує за більшістю. Одним словом - пиздець на двох ногах. І лише позбавлений всіх прихильностей, вічно стражденний одинак ​​здатний осягнути справжню суть речей. Незалежний до зовнішніх подразників і обставин, він є Самодостатність. Немає ніяких «Ми» - лише мільйони «Я». Віра завжди призводить до розчарування. Любов - обман, дружба - взаємне використання. Добро і зло - одне і те ж. Всі люди егоїстичні, і нездатні до взаєморозуміння. Шукати в них розради - даремне заняття. Його можна знайти лише в собі. Ти - свій єдиний справжній друг. Ти - єдине джерело підтримки і любові. Ти - єдине, що може задовольнити твої бажання. Ти - є невичерпне джерело власного щастя. >>>
2018-May-28, 19:47
Смерть - це найкращий винахід життя... (0)
❝ Remembering that I'll be dead soon is the most important tool I've ever encountered to help me make the big choices in life. Almost everything--all external expectations, all pride, all fear of embarrassment or failure--these things just fall away in the face of death, leaving only what is truly important. Remembering that you are going to die is the best way I know to avoid the trap of thinking you have something to lose. You are already naked. There is no reason not to follow your heart. No one wants to die. Even people who want to go to heaven don't want to die to get there. And yet, death is the destination we all share. No one has ever escaped it, and that is how it should be, because death is very likely the single best invention of life. It's life's change agent. It clears out the old to make way for the new. ❞ ― Steve Jobs ❝ Смерть - це найкращий винахід життя. Вона - причина змін. Вона очищає старе, щоб відкрити дорогу новому. Пам'ять про те, що я скоро помру - найважливіший інструмент, який допомагає мені приймати складні рішення в моєму житті. Тому що все інше - чужа думка, вся ця гордість, вся ця боязнь збентеження або провалу - усі ці речі падають перед обличчям смерті, залишаючи лише те, що дійсно важливо. Пам'ять про смерть - кращий спосіб уникнути думок про те, що вам є що втрачати. Ви вже голий. У вас більше немає причин не йти на заклик свого серця. Вибачте за такий драматизм, але це абсолютна правда. Не варто засмучуватися, покидаючи життя. А ось якщо життя покинуло тебе, варто почати турбуватися... Ваш час обмежений, тому не витрачайте його, живучи чужим життям. Не попадайтеся в пастку догми, яка змушує жити думками інших людей. Не дозволяйте шуму чужих думок перебити ваш внутрішній голос. І найголовніше, майте хоробрість слідувати вашому серцю і інтуїції. Вони якимось чином вже знають, ким ви дійсно хочете стати. Все інше вторинне. ❞ Стів Джобс >>>
2018-May-28, 18:58
Пуста фігня ні про що ....... (0)
Рідкісні пориви холодного вітру пронизують наскрізь виснажене тіло, що безцільно путається в ногах біля безмовних дерев. Жити хочеться, та так, щоб кожен твій вибір, перед яким тебе ставить саме твоє існування, неухильно підіймав сьогоднішнього тебе, над тобою вчорашнім. Чи достатньо ти робиш для цього? Ні. Порожні балачки виявилися неефективні, на жаль. Вітер посилюється і впливає на твої збиті в кров ноги, як би ти не чіплявся за колючі гілки, немов за волосок, на якому, власне, і висить твоє життя. Зрештою, коли не знаєш, для чого живеш, обставини (звичайно ж, у всьому винні обставини) тягнуть тебе на дно, і ти падаєш від безсилля, прогинаючись під гнітом природних сил. Ти або гориш, висвітлюючи своїм внутрішнім світлом дорогу в своє ж світле майбутнє, або лежиш серед опалого листя, такого-ж мертвого, як і ти сам.... >>>
2018-May-28, 14:50
Бог дослухався до моїх молитв... (0)
Я попросив Бога забрати мою гординю, і Бог відповів мені «НІ!» Він сказав, що гординю не забирають, від неї відмовляються!  Я попросив Бога дарувати мені терпіння, і Бог сказав «НІ!» Він сказав, що терпіння з'являється в результаті випробувань, його не дають, а набувають.  Я попросив Бога подарувати мені щастя, і Бог сказав: «НІ!» Він сказав, що дає благословення, а буду я щасливий чи ні, залежить від мене.  Я попросив Бога вберегти мене від болю, і Бог сказав: «НІ!» Він сказав, що страждання віддаляють людину від мирських турбот і наближають до Нього!  Я попросив сил, і Бог послав мені випробування, щоб загартувати мене. Я попросив мудрості, і Бог послав мені проблеми, над якими мені треба ламати голову. Я попросив мужності, і Бог послав мені небезпеки. Я попросив у Бога любити інших так само, як Він любить мене. «Нарешті, ти зрозумів, про що треба просити», -відповів Бог.  Я попросив любові, і Бог послав нещасних, які потребують моєї допомоги. Я попросив благ, а Бог дав мені можливості. Я не отримав нічого з того, що хотів, але отримав все, що мені було потрібно! Бог дослухався до моїх молитв ... .. [знайдено на безмежних просторах інтернету] >>>
2018-May-28, 13:14
285 x 80
285 x 80
285 x 150
285 x 150
285 x 150