Роман Алискин: посты по тегу

село і люди

(новые снизу)

Іще задовго до того, як я став мільйонером, я займався всякою хєрньою. Картоплю саджав, підгортав, воював із жужуками, прополював, викопував..., помідори, перці та капусту саджав, прополював, поливав. Коли у мене була вода в дворі (ну, еее, свердловина і мотор були справні для поливу огороду), то я весною посадив три відра картоплі. Прополював її, підгортав, жуків травив, поливав... І виросла вона мені аж по плечі (чи до плечей). Прям якісь дерева, а не картопелька... Ну і прийшов час викопувати. Виявилось, що хтось вкрав одне відро картошки. Як я це порахував, попередньо не викопавши всю картоплю? Тю-ю... ну саджав я три відра, а викопав два. І та картошка %:;((( ну така... як горох. Але це мене остаточно не вбило. Весною наступного року посадив я сотню помідорів (хотів восени закрити на зиму), але води для поливу не було. Я спеціально слідкував за прогнозами, щоб зразу ж після того, як я посаджу помідорки, були дощі. Ну ясєнь-красєнь що за прогнозами повинні бути дощі, але насправді ніяких дощів не було і всі помідори через пару днів посохли к їбеням. Плюнув я на огород і посилено зайнявся творенням цього сайту.

Наше село Залупівка таке монуньке як... (ну дуже мале село, всі знають один одного). Деякі жителі села, котрі полюбляють багато балакати, постійно всовуючи свої шмаркляві носи в явно не їхні справи, постійно навчають всіх, "як треба жити". Ну ця біда не оминула і мене. Колись я почув таку розмову в магазині (у нас є аж один магазин, ми найкрутіше село серед всих ближніх сел). Початок розмови я пропустив і точно не зрозумів хто конкретно розмовляв , але навотсрюкавши свої вухоньки почув: - ... та воно не здорове, нема ні квартири, ні машини, навіть мопеда нема. У нього нема ні копійки, кому воно нужне? Я не піду за нього... - Ну не кажи, гроші у нього є. От тільки ума до грошей нема. Колись шось з Нової Почти віз. Я спитала в нього - шо везеш? - таа, книжки заказав. Буду просвіщаться - а ну ж давай показуй, шо то за книжки, скіки потратив на них? - ну ось ця стоє 800 грн, оця 1200 грн, а оцю дуже дешево взяв, повезло, із скидкою купив за 400 грн. Це почула Сінтія (я впізнав її голос). - от дюрне! та не шоби дюрне, а... словєй такіх ні нахажу. Лутше би купіл калбаскі, вон там етіх... пільмєнєй, сєл би і наєлся. Ох, мне би січас двє тищі... - він же якийсь сайт робе, то може йому дєйствітєльно нужні оті книжки? Но за такі гроші... - та він постійно слайт якийсь робе. Коли його не встрітиш, йому всіхда ніколи, шось він ото всіхда думає... хм-м... Слайт - шо воно таке? Його можна з’їсти? - та хай хоч чим не-будь занімається. Як кажуть "чим би дитя не тішилось, якби не плакало". Колись побачила його і кажу "тобі треба картошка на посадку? зайди до мене, я тобі не дорого продам". Та який там хєр?, яка там картошка, який огород... Шо з того Романа буде? Сам скаже "да, все ви правильно говорите", а сам зробе все по своєму. Колись встрітила його в лісі. Він іще й бігає в лісі, бо считає себе товстим. А сам же худющий і здохлющий... ага так ото встрітила я його і кажу "ти, лацюга, ти хоч біля двору бур’яни повиривай". Він сказав "харашо. повириваю", і побіг дальше. І шо ви думаєте? Той бур’ян і до сих пір там. Тут в магазин заходить Яник-танкіст. Танкіст він тому що з самого срання і до утра пече в танчіки. Коротше кажучи повністю відбитий користувач World of Tanks. Заходить і запитує: - кого обсуждаєм, кому кісточки перемиваєм? - та про Романа ми тут бєсєдуєм - ааа, тільки ви тихіше. А ще краще про нього взагалі навіть думати поганого нічого не думайте. Бо оце ви тут його обсуждаєте, а він зараз або шось дома робить, або спить, або іще десь лазе, але все що про нього ви оце тут кажете - він якось чує. Колись я шось у нього по компутерам спитав. Він сказав шо треба оте і оте зробити. А я і кажу "та страшнувато якось, а вдруг згорить?" Він сказав "та не сри". Понятно, шо він мав на увазі "не бойся", але я після цього три.. три тижні не міг в туалет сходить. Кому яке діло хто автор цього сайту? Скільки нас? Звідки ми? Ви що будете до кожного розробника приїжджати щоб зробити селфі з розробником? Чи будете шантажувати нас за те що відмовились розміщати на сайті вашу рекламу? Що хочу сказти однозалупцям, сельчанам односельчанам, Залупівківчанам: фото магазину пізніше опублікую. Він у нас один. Наша гордість ;%:))) - у вас такого нема. Ось магазин

Серед ночі стукає сусід... Каже, киваючи на порожню трилітрову банку, що стояла біля дверей: - У мене іще пів банки є... Будеш? - Та не хочу я. Я не п’ю. - відповідаю я, здогадавшись що в сусіда в банці є. Потім сусід помітив що у мене щось, мабуть йому цікаве, лежить в кімнаті, підійшов ближче до того "щось", щоб розгледіти і дати свою експертну оцінку. - Шо це? - взявши коробку в руки і крутячи її в руках, запитує сусід. - Трава - кажу я. - ааа, це від... печінка... шлюхи.... Шлюхи? Які "шлюхи"... ааа, "шляхи"... кишко-такт... По ходу у тебе больна печінка і із шлюхами проблеми? А ну шо на другій пачкі написано... печінка, метоборизм... - Це трави. Я їз них чай роблю і п’ю - перебив я його експертологічний плин думок. - Ну іще на оце подивлюсь - беручи в руки третю пачку, сказав сусід. І додав - Ну от, тут тоже написано "печінка", значить у тебе больна печінка... - ааа, ну тепер ясно шо і до чого - хитро щось думаючи, промовив сусід. --- Мені абсолютно нас*ать хто що думає і каже. Трави я періодично попиваю, щоб жити без потрапляння до врачєй. Бути здоровим дешевше, ніж лікуватись. Ну можливо бути здоровим і не дешеве задоволення, але набагато приємніше бути здоровим, ніж хворим. Особливо в нинішній час.

Скуплявся сьогодні в ахіре… в охріне…, блін, забув як звуть той магазін… О, кажись, згадав! В архідєї… та нє, шось не воно… ааа, Оазис. Воно називається Оазис! Скупляюсь я в тому Оазисі, заходить якийсь малий… (мабуть зі школи ішов?, але в суботу школи нема(?)). Купив він сміттєіжу (якусь чіпсу чи хвіпсу – я не розбираюсь в новомодній сміттєїжі). Коли він хотів виходити з магазину, продавець запитала його: - Ти чого без шапки?, на дворі морозяка такий страшний... - Та я утром ішов в школу і загубив шапку - каже малий. - Хочеш чаю? - запитує продавчиня. - Да - сказав малий. Вони і далі про щось говорили, але я вийшов і відразу після мене в магазин залізло кілька покупців. Біля Оазису зустрів знайому, Лізу. - Чого до нас не приходиш? - запитує вона. - Так зіма ж на дворі, сніг. Іще й лісапєт негодний. Може аж весною доберусь до вас. Трішки подумав я про чай, про малого, про школу в суботу, про його загублену шапку, про батьків, які порвуть свого малого на нінашо через загублену шапку… Згадав що хотів купити рукавиці. Пішов до іншого магазину, а потім додому, тихо матюкаючи довбаний холод, голод, життя, вся і всих... Але поки дійшов до дому — то стало аж жарко, але ноги були мокрі і задубілі :(( Мораль етой історії... Та яка нахвіг мораль? Колись десь чув розмову про те, що житель міста і житель села відрізняються. От вам і різниця. Чи можлива така ситуація у великих містах? Можливо і можлива, але я все-таки вважаю, що така ситуація малоймовірна у великому місті.

тов Агат мейл лохотрон развод. будьте осторожны Приходить до мене сусідка і каже "Мене направили до тебе шоб ти кої-шо перевірив. Ти ж в компутер умієш залазити?" - ??? - Та я ось виграла 225 000 грн. но мені сказали щоб я сходила до тебе, ну для провєрки. - Ну шо там у вас? - Та ось тільки я одна виграла по цій акції чи лотарєї, чи шо воно таке... Дає мені якусь рекламну інформацію. Я миттєво зрозумів що до чого. Запитую: - Ви їм хоть іще нічого не платили, гроші не відсилали? І де ви найшли оцю акцію? - Та в газеті Мєчта чи іще якась... Ні нічого я їм не платила. - А може шось купували? - Да, я купила в них омагнітітєль (чи омагнічувач) для води за 500 грн. - А ну дайте я щас провірю шо це за акція така... Глянув я і дізнався що то ***, які займають торгівлею в інтернеті. ВИПРАВЛЯЮСЬ: ТОВ АГАТ МЕЙЛ торгує не тільки в інтернеті, а і через звичайну пошту. Вид діяльності: Статутний фонд у них 35 000 грн. Які виграші в сумі 225 000 грн. при їхньому статутному фонді? ... ето... ну самі розумієте. І у виді діяльності нічого не сказано про лотереї або якісь виграшні акції. На листах акції було дуже багато дрібного, тонкого, поганочитаємого тексту. Спочатку сусідка була радісна, мабуть думала що дійсно тільки їй одній так пощастило. А я такий не хороший паганіст зіпсував їй настрій. Я детально не вчитувався в ті акційні бумажки, але підозрюю, що там було написано дрібним текстом, що ніхто нічого не отримує. Це лише маркетинг. Ті хто розводять так людей, знають що і як потрібно робити щоб уникнути відповідальності. Запитав "хто вам прєдложив взяти участь в цій акції?". Вона відповіла, що надоумили її внуки: "ну давай та давай. а вдруг виграєм?". чи 500 чи 560 грн. Я не запам'ятав точно.

частина 2

На мене сьогодні наїхали. Заходжу я магазин… ааа, нєє, спочатку хочу розповісти про раннєє утро цього дня. Їхав я платити за свєт... Вирішив забігти глянути на шпротню в ОщадБанці... Бліін, вони (люди) як бактеріі, з кожним разом їх стає все більше і більше. Вони розмножуються в чергах?, чи шо? Попрямував в РапузенБанкАваль. Тихо спокійно, швидко і без черги заплатив я за свєт. Але, але... Є одне (а може і не одне) “але”. В РапузенБанціАваль комісія з оплати становить 30-50 грн. І вчора, і сьогодні я платив в цьому Рапузені. І мені абсолютно похр... що при сплаті 100 грн комісія буде 30 грн. Чому мені похр...? Тому що оті задрипані 30 або 50 грн абсолютно ніщо, в порівнянні з тим часом, який би я втратив при стоянні в чергах в прівєдБанці чи ОщадБанці. Я заплатив за економію самого безцінного, що може бути в людини. Я заплатив за економію часу. Потім іще десь їздив — сам не помню де. Куди пєдалі крутились, туди і їхав.

Тепер про магазін:

Тільки я зайшов в магазин, мене швидко скрутили невідомі люди: дорослі чоловік і жінка, і якась менша жінка. Я навіть не встиг зрозуміти що сталося, а мене вже взапитують:

- Шо ти там про магазин написав?

- Який магазін?..., ааа, ну ніччо я не писав. - Здогадався я в чому справа і про що мене запитують. - там просто фотографія іще, кажись, з 2000 якогось року і написано “Знайомтесь, Оксана із Залупівки”. А шо страшного? - одночасно пояснив і запитав я.

- Нам люди сказали шо ти всяку хвігню... всяке не хороше пишеш... А ну кажи правду!

- закричала менша жінка, і влупила мені замороженою рибою прям міжду глаз, по голові. Риба виявилась дійсно добре замороженою, бо після того як мене нею пригріли, у мене перед очима почали кружлятати красиві білосніжні сніжковики, засяяли зіроньки, земля почала тікати від мене. Я ледве не впопав.

- а до чого тут залупівка?

- продовжували мене допитувати і лупити замороженою рибою по гоболі. - Та я ж сказав шо там нема ніччо такого страшного. Є фоторафія магазину і написано “оскана із залупівки” - плутатаючи слова, почав я виправдовуватись. - а Залупівка — це село в якому ми живемо. І звідки я знаю чому воно так називається? Може через назву річки і село так називається. Я ж село не називав, і річку тоже не я називав... Самі можете подивитись... а то шо люди балакають — так то їм робити більше нема чого. От вони і балакають. - вирвавшись від мучітєлєй, і відбігши до дверей промовив я. І швидко, не чекаючи іще однієї гарячої дебело замороженої риби, вибіг на двір, взяв лісапєд в руки і покрутив пєдалі..., щоб *** нє далі. Тепер мені страшнякувато появлятись біля того магазіна. Народ шось вигадає... а мене знову будуть лупити замороженою рибою :( Ау, люди-сельчани, ви хоч підіть розкупіть всю ту рибу. Тоді я вже буду менш страшнякуватись, коли буду проїжджати біля того магазіна.

взапитують = запитують
кружлятати красиві білосніжні сніжковики = кружляти красиві білосніжні сніжинки
впопав = впав
по гоболі = по голові
плутатаючи = плутаючи
страшнякувато = страшно
страшнякуватись = боятись

--- дописую в 2022: пару картинок зникло з цього написання. Може пізніше згадаю що там було і відредагую.

Сьогодні я виходив з двору з прив'язаним залізним хрестом до велісопеда, бо нада було на кладбищі замінити дерев'яний на залізний. Надворі накрапав дощик... По дорозі біля двору проходила сусідка. Підходить до мене: - Це ти бабі Раї? - ага, вже з літа думав, но дядя Толя табличку довго робив. - Ой, молодець, ну не буду тобі мішать, іди. А сама в цей час підійшла ближче до мене і дивиться на залізний хрест, запитує: - Жилізний?... так він у тебе в пиляці, ти б його помив би чи тряпкою витер перед тим як ставити. - а вам хіба ніхто не говорив?, що отой роман, ну отой шо "не всі дома" - розумна людина. - показуючи рукою на свій двір, а потім крутячи пальцем біля виска, запитую я. Сосідка лупить на мене беньки, кліпає ними, але раптом через секунду на її обличчі проступає якась думка, яка потостукала до неї. - Опять ти шутиш? - ну якщо вам такого ніхто не казав, то і ви нікому не кажіть. А пилюку дощ змиє. *на велосипеді іще було відро з совком і рукавичками --- https://tbs-mbs.net/TBS-MBS.NET-787/

Кілька років тому восени чи на початку зими довелось мені з самого срання відшукувати лопату для сніговідкидання. Бо раптово багато снігу навалило. Чомусь кожен рік вкінці осені, на початку зими така фігня стається...Тільки я взяв до рук сніговідкидайку... і ето... став ржати як кінь якогось Пиріжковальського (чи Пережевальського, чи як там воно зветься - хр йо зна). Сміявся я, бо згадав історію про "дідався". Все це було в ті часи коли снігів випадало дуже-дуже багато. Навіть можна було заблукати в кучах снігу,.. та і трава влітку була дуже високою... До чого тут якийсь Дід?, і що таке дідався? Були зимою у нас якісь уродствєннічкі. І коли снігу увалило (чи навалило) дохфіга, дід збирався розчищати двір від снігу. Але спочатку він вирішив розповісти історію про якогось сільського задрипаного мужика, чи про двох кумів. Один кум був задрипаним, інший хороший, багатий... Точно я не пам'ятаю шо то за історія була - але мораль така: Якщо хочеш щоб до тебе всі здоровкались - прокидайся раніше всих, хочеш шоб тобі всі низенько вклонялись - нащищай до блиску ботинки, хочеш, щоб сусіди і гості поважали - слідкуй за порядком в дворі і біля двору... Ну ото якусь таку ахінєю він впарював мені... І, мабуть, для того, щоб сусіди сказали "ууу, який ох... офігенний Дід, з самого срання повідкидав сніг. От молодець!", він вирішив спочатку повідкидати сніг від хатніх дверей до хвіртки і на вулиці біля забору. Ну і я з совком біля нього щось намагався допомагати... Але раптом дід зупинився, кинув лопату і швидко направився в сторону огороду, біля сараю... поза хатою... Я почув дивний звук, на той час я такого іще не чув. Звук схожий на той що буде коли взяти дуже мокрий сніг і , кинути його на стіну. Виникне якесь-таке ляпотіння... Ну так оот... Почув я те ляпотіння (а може на додачу іще й пердіння), а потім крики діда: "Рая, став

*

воду, я всрався." Я не зрозумів що сталось, але закричав "дідався!, дідався!" На мої крики з хати повиходили всі. Кинулись до мене..., а я показую на діда, який виглядав із-за кутка сараю, і репетую "дідався!, дідався!". Що було далі я не пам'ятаю, але ясно запам'ятав що кожного року коли ці родствєннічкі були у нас в гостях, дехто з них підколював діда, згадуючи цю історію. Але вони ніколи повністю не розповідали що і як сталось. Просто в розмовах згадували те як я кричав "дідався!, дідався!", але я цього не розумів. І лише через десятки років чомусь згадав цю історію. І от що дивно: Я завжди починав (і зараз починаю) відкидати сніг до самого головного стратегічного об'єкта в сільському дворі - до туалету. А потім все інше. Мабуть, те як "дідався" якось вплинуло на підсвідомість? Мені ж ніхто ніколи не казав про те що потрібно спочатку відкидати сніг до ГСО. - грій воду - ГоловнийСтратегічнийОб'єкт

Замість того, щоб вивалити оновлення, я пописую всякі-такі історії. Може вдень щось буде...

Обойдусь без своего таланта написания. Информация очень важная

Я хотел об этом написать сразу после перезапуска сайта (конец зимы 2022), но пишу об этом сейчас.Когда я был вкантакте, то написал НЕМАЛО текста о том что произошло. Что произошло?: Забегал я в магазин... что-то покупал или только о цене спрашивал и... зашел в тот магазин какой-то не молодой человек. Покупал он фильтры для воды..., жаловался он продавцам, что у него во дворе плохая вода... вся его семья болеет почками. Полгода назад похоронил тещу (или кого-то из родственников. я уже точно не помню). Он, чтобы очищать воду, покупает фильтры для воды. Спросил он у продавцов "какие фильтры хорошие?" Продавец сунул ему несколько фильтров. "Ооо, я всегда вот эти покупаю. После очистки вода такая хорошая, она становится такой мягкой, ее так хорошо пить..., и стирать в ней хорошо..." - сказал тот человек. Глянул я на тот фильтр. Чуток приху... и оху... Вырвал у него фильтр прям из рук и говорю "Тут же ясно написано "НЕ ИСПОЛЬЗОВАТЬ ДЛЯ ПИТЬЕВОЙ ВОДЫ"". Продавцы и тот мужик на меня ттаакк посмотрели, типа "та ты, бля, вообще кто такой и откуда взялся?" Кончился сей разговор абсолютно ничем - продавец продал - дед купил. Вот об этом я когда-то и расписал историю вкантакте. Ясно помню что еще и тёмно-зелёный рисунок нарисовал. Некоторые социально-сетевые dahi, не читая весь текст, стали проявлять себя "ты дибил, иди вна... , у него справка". Ну как все dahi во всех соц сетях. Почему так?: Потому что я в том посте немало текста написал. Вспомнил об образовании, о власти, про бизнесменов, про идиотов таких как этот дед, про его детей, внуков...

Прошло несколько лет... И вот опять/снова я забегал в магазин (но не тот что раньше!) шобы купить какую-то хрень к насосу и ... КОГО Я УВИДЕЛ? Да!, это тот самый дед, но он был весь опухший, водянистый, и руки, и лицо, и пальцы были как надутая резина. И опять/снова у него старая песнь о главном... + несколько месяцев назад внучку похоронил. У нее тоже шото с почками было не так. Ну тут я уже не выдержал. Вспомнил я ему прошлую встречу, выказал и то-и-сё. Но он всё равно купил те фильтры. Дело дошло даже до того что приехал наряд полиции и меня вместе с велосипедом запхали в "буханку" и отвезли разбираться. Дед поехал в райотдел с ветерком на другой машине. В полиции не все идиоты. Есть Люди, но их очень мало. В полиции я спокойно объяснил что к чему и почему. Один из полицейских даже показал виртуозное владение гуглотехнологиями, введя текст на английском в гуглопереводчик. А также прогуглил модель фильтров для воды. Рядом с ним сидел печальный дед. В полиции не все... (чуть выше уже написал). Не стали заводить никаких дел. Меня отпустили. Дед... Дед вечером сам отправился к своей внучке. ВСЁ.

Читатель, если ты сумел дочитать аж до конца, то должен ли я тебе советовать проверить свои фильтры для воды? Чувствую ли я какую-то вину? НЕТ! Идиоты должны подыхать! --- - обойдемся без подробностей