Посты Роман Алискин с тегом
Правда чи Ні

ч1. Хто я? (про Яника-танкіста, про єдиний магазин, про що люди балакають)

Іще задовго до того, як я став мільйонером, я займався всякою хєрньою. Картоплю саджав, воював із жужуками, прополював, викопував..., помідори, перці та капусту саджав, прополював, поливав. І навесні посадив я сотню помідорів (хотів восени закрити на зиму), так ото через пару днів всі вони посохли к їбеням. Плюнув я на огород і посилено зайнявся творенням цього сайту. Наше село Залупівка таке монуньке як... (ну дуже мале село, всі знають один одного). Деякі жителі села, котрі полюбляють багато балакати, постійно всовуючи свої шмаркляві носи в явно не їхні справи, постійно навчають всіх, "як треба жити". Ну ця біда не оминула і мене. Колись я почув таку розмову в магазині (у нас є аж один магазин, ми найкрутіше село серед всих ближніх сел). Початок розмови я пропустив і точно не зрозумів хто конкретно розмовляв , але навотсрюкавши свої вухоньки почув: - ... та воно не здорове, нема ні квартири, ні машини, навіть мопеда нема. У нього нема ні копійки, кому воно нужне? Я не піду за нього... - Ну не кажи, гроші у нього є. От тільки ума до грошей нема. Колись шось з Нової Почти віз. Я спитала в нього - шо везеш? - таа, книжки заказав. Буду просвіщаться - а ну ж давай показуй, шо то за книжки, скіки потратив на них? - ну ось ця стоє 800 грн, оця 1200 грн, а оцю дуже дешево взяв, повезло, із скидкою купив за 400 грн. Це почула Сінтія (я впізнав її голос). - от дюрне! та не шоби дюрне, а... словєй такіх ні нахажу. Лутше би купіл калбаскі, вон там етіх... пільмєнєй, сєл би і наєлся. Ох, мне би січас двє тищі... - він же якийсь сайт робе, то може йому дєйствітєльно нужні оті книжки? Но за такі гроші... - та він постійно слайт якийсь робе. Коли його не встрітиш, йому всіхда ніколи, шось він ото всіхда думає... хм-м... Слайт - шо воно таке? Його можна з’їсти? - та хай хоч чим не-будь занімається. Як кажуть "чим би дитя не тішилось, якби не плакало". Колись побачила його і кажу "тобі треба картошка на посадку? зайди до мене, я тобі не дорого продам". Та який там хєр?, яка там картошка, який огород... Шо з того Романа буде? Сам скаже "да, все ви правильно говорите", а сам зробе все по своєму. Колись встрітила його в лісі. Він іще й бігає в лісі, бо считає себе товстим. А сам же худющий і здохлющий... ага так ото встрітила я його і кажу "ти, лацюга, ти хоч біля двору бур’яни повиривай". Він сказав "харашо. повириваю", і побіг дальше. І шо ви думаєте? Той бур’ян і до сих пір там. Тут в магазин заходить Яник-танкіст. Танкіст він тому що з самого срання і до утра пече в танчіки. Коротше кажучи повністю відбитий користувач World of Tanks. Заходить і запитує: - кого обсуждаєм, кому кісточки перемиваєм? - та про Романа ми тут бєсєдуєм - ааа, тільки ви тихіше. А ще краще про нього взагалі навіть думати поганого нічого не думайте. Бо оце ви тут його обсуждаєте, а він зараз або шось дома робить, або спить, або іще десь лазе, але все що про нього ви оце тут кажете - він якось чує. Колись я шось у нього по компутерам спитав. Він сказав шо треба оте і оте зробити. А я і кажу "та страшнувато якось, а вдруг згорить?" Він сказав "та не сри". Понятно, шо він мав на увазі "не бойся", але я після цього три.. три тижні не міг в туалет сходить.
Хто я?
Кому яке діло хто автор цього сайту? Скільки нас? Звідки ми? Ви що будете до кожного розробника приїжджати щоб зробити селфі з розробником? Чи будете шантажувати нас за те що відмовились розміщати на сайті вашу рекламу? Що хочу сказти однозалупцям, сельчанам односельчанам, Залупівківчанам:
ІДІТЬ В/НА..., ЗАБУВ У ВАС ЗАПИТАТИ, ЯК МЕНІ ДОЖИВАТИ ВЛАСНЕ ЖИТТЯ.
фото магазину пізніше опублікую. Він у нас один. Наша гордість ;%:))) - у вас такого нема. Ось магазин

ч. 2 Дещо про esvoe ч. 2 Хто я? (єсвоє олександра струмчинська esvoe)

Дещо про esvoe.
Этот скриншот - это вторая часть этого поста. --- Про загадкові єТокени, що 1 березня 2018 р вже з’явились на "кріптобіржах".

Після перегляду Шарія, мєня мучіютЪ какашмари

Так оот... Після перегляду цього відео мені наснився сон. Дуже точно не пам’ятаю (сни важко запам’ятовуються), але коротенько хочу розповісти що до чого і навіщо. У 2050 році команда Аліскіна знаходить Володимира Омеляна і показує йому коментар у фейсбуці у якому Аліскін2018 написав, що якщо нічого з того про що Омелян в 2018 р. розказував не буде здійснено в 2050 р., то Аліскін і його команда вб’ють Омеляна.
Про те як ми у сні вбивали Омеляна я точно не пам’’ятаю, але то було щось жахливе. Від того жаху я і прокинувся. бр-р.. страшно згадувати як він кричав "не вбивайте, я не винен, мені сказали щоб я таке сказав, гроші розікрали інші... я вам заплатю..." --- А тепер серйозніше: Хто робив розрахунок, хто складав кошторис робіт, як і куди будуть витрачатись МІЛЬЯРДИ грошей??? І хто як коли буде повертати "інвестиції"?

ч2 На мене сьогодні наїхали. Заходжу я в магазин... Але спочатку хочу розповісти про утро цього дня.

На мене сьогодні наїхали. Заходжу я магазин… ааа, нєє, спочатку хочу розповісти про раннєє утро цього дня. Їхав я платити за свєт... Вирішив забігти глянути на шпротню в ОщадБанці...
Бліін, вони (люди) як бактеріі, з кожним разом їх стає все більше і більше. Вони розмножуються в чергах?, чи шо?
Попрямував в РапузенБанкАваль. Тихо спокійно, швидко і без черги заплатив я за свєт. Але, але...
Є одне (а може і не одне) “але”. В РапузенБанціАваль комісія з оплати становить 30-50 грн. І вчора, і сьогодні я платив в цьому Рапузені. І мені абсолютно похр... що при сплаті 100 грн комісія буде 30 грн. Чому мені похр...? Тому що оті задрипані 30 або 50 грн абсолютно ніщо, в порівнянні з тим часом, який би я втратив при стоянні в чергах в прівєдБанці чи ОщадБанці. Я заплатив за економію самого безцінного, що може бути в людини. Я заплатив за економію часу.
Потім іще десь їздив — сам не помню де. Куди пєдалі крутились, туди і їхав.
Тепер про магазін:
Але спочатку хочу подякувати деяким односельчанам: Дякую вам за брехню добріхування і перебріхувння. 2019-04-18 мене дійсно чуть не вбили в магазині. Власники магазину самі не бачили цього поста, а довірились пліткам. І через це виникла не приємна ситуація. Дякую брехунам із села! І також дякую тим людям, що сліпо вірять всьому про що балакають інші.
Тільки я зайшов в магазин, мене швидко скрутили невідомі люди: дорослі чоловік і жінка, і якась менша жінка. Я навіть не встиг зрозуміти що сталося, а мене вже взапитують:
- Шо ти там про магазин написав?
- Який магазін?..., ааа, ну ніччо я не писав. - Здогадався я в чому справа і про що мене запитують. - там просто фотографія іще, кажись, з 2000 якогось року і написано “Знайомтесь, Оксана із Залупівки”. А шо страшного? - одночасно пояснив і запитав я.
- Нам люди сказали шо ти всяку хвігню... всяке не хороше пишеш... А ну кажи правду!
- закричала менша жінка, і влупила мені замороженою рибою прям міжду глаз, по голові. Риба виявилась дійсно добре замороженою, бо після того як мене нею пригріли, у мене перед очима почали кружлятати красиві білосніжні сніжковики, засяяли зіроньки, земля почала тікати від мене. Я ледве не впопав.
- а до чого тут залупівка?
- продовжували мене допитувати і лупити замороженою рибою по гоболі. - Та я ж сказав шо там нема ніччо такого страшного. Є фоторафія магазину і написано “оскана із залупівки” - плутатаючи слова, почав я виправдовуватись. - а Залупівка — це село в якому ми живемо. І звідки я знаю чому воно так називається? Може через назву річки і село так називається. Я ж село не називав, і річку тоже не я називав... Самі можете подивитись... а то шо люди балакають — так то їм робити більше нема чого. От вони і балакають. - вирвавшись від мучітєлєй, і відбігши до дверей промовив я. І швидко, не чекаючи іще однієї гарячої дебело замороженої риби, вибіг на двір, взяв лісапєд в руки і покрутив пєдалі..., щоб *** нє далі. Тепер мені страшнякувато появлятись біля того магазіна. Народ шось вигадає... а мене знову будуть лупити замороженою рибою :( Ау, люди-сельчани, ви хоч підіть розкупіть всю ту рибу. Тоді я вже буду менш страшнякуватись, коли буду проїжджати біля того магазіна.
взапитують = запитують
кружлятати красиві білосніжні сніжковики = кружляти красиві білосніжні сніжинки
впопав = впав
по гоболі = по голові
плутатаючи = плутаючи
страшнякувато = страшно
страшнякуватись = боятись

что-то с памятью не так

Ездил на днях в городскую поликлинику, но не себя лечить. Решил заглянуть в кабинет. Что было написано на дверях кабинета не помню. Очереди не было. Открываю дверь, захожу в кабинет и одновременно спрашиваю «к вам можно?». За столом сидели две молодых врача Та что была помоложе скорее всего была студенткой-практиканткой. Увидев меня она то ли удивилась, то ли испугалась. - Привет.… я как-бэ вроде-бы живу без болячек, но сейчас что-то расскажу. - Мы вас слушаем - сказала та, что постарше - ээм-м, но я думаю вы скажете что никакой патологии, ничего не нормального у меня нет. Но я всё-таки хочу чтобы вы хотя бы написали что-то вроде «пациент считает, что стал часто забывать. Обследовано: отклонений от нормы не выявлено (или выявлены...)». Может анализы какие-то нужно сдать... (хотя у меня везде все в норме). Зачем мне это? Ну хотя бы для того чтобы позже я и другие знали когда это произошло. Я специально к вам не думал заходить. Я тут со своими домашними… и случайно увидел ваш кабинет. Решил зайти. И так...: Что со мной не так? Или почему я считаю, что что-то со мной не так? У меня какие-то проблемы с краткосрочной памятью. Ну, надеюсь я правильный термин подобрал… то есть с памятью, которая используется «здесь и сейчас» - во время процесса мышления, и у меня с этим что-то не так. Я всегда знаю\помню кто я, что сегодня\вчера делал, помню что было год назад, 10 лет назад… Но иногда бывает такое, что я думаю о чём-то, и вдруг ко мне пришла какая-то мысль — как в народе говорят «стукнуло в голову» (иногда важная мысль\идея, иногда несущественная). И через мгновенье я уже не могу вспомнить что это за идея, мысль была. Начинаю вспоминать — не могу вспомнить. И через секунду не могу вспомнить, и через час, и через два, и через день не могу вспомнить… - я задумался… вспоминая те эпизоды, моменты, когда со мной такое случалось. Засмотрелся я на чудесную солнечную погоду за окном — наверное это был конец весны. Всё уже ожило и готовилось разукрасить мир еще более яркими красками. Наступила пауза в несколько десятков секунд. - А когда впервые с вами это произошло или когда вы стали это замечать? - без интереса спросила врач постарше. Наверное думала, что я прикалывюсь или я явно сбежал из психушки. - Ага, дальше... Я впервые начал эти странности замечать или это со мной стало происходить в тот период, когда я занялся… эээ..., когда я стал усиленно изучать компьютерную грамоту. Сейчас расскажу как я стал это замечать. При программировании возникают всякие проблемы, задачи. Для поиска их решения нужно включать мозги и думать. Вот именно при обдумывании решения, при поиске верного пути решения ко мне… Например: я усиленно думаю над чем-то и вдруг меня осенило, пришло решение, ну то есть я его «надумал»… И моментально я это решение забываю. Я только что вам об этом уже сказал… ну про краткосрочную память. Но потом я снова начинаю обдумывать это решение и так как у задачи имеются некие входные данные, я снова могу через некоторое время вспомнить то, что забыл за мгновенье. Может вы меня не поняли про задачу и входные данные? Сейчас кратко постараюсь объяснить. Если есть какая-то проблема, задача, то она имеет какое-то описание, характеристики… Вот это и есть входные данные, анализируя их я снова могу вспомнить, то что забыл. И еще короткий пример, не связанный с программированием (в последнее время такое часто происходит): Иду\еду я в магазин за покупками, и направляясь в магазин я могу на секунду забыть куда я иду или еду. Почему я забываю об этом? Потому что иду\еду я и думаю не о том куда и зачем я иду\еду, а о том, как солнце светит, какие деревья\кусты красивые, какой приятный\не приятный ветер, какие чудесные сугробы зимой, или какие красочные листья осенью, или впитываю аромат облепихи в период ее цветения, или купаюсь в аромате липы,... ну в общем, обращаю внимание на всякие мелочи или думаю о чём-то совершенно другом\ином. И после того как я понимаю что забыл на мгновенье куда\почему я иду или еду, я начинаю вспоминать, анализировать, задумываться куда и с какой целью я направляюсь. Вспоминание происходит моментально, так же как и забывание. Но ведь такого раньше не было. Знаю, что можно наведаться в специализированные учреждения, например в Институт Памяти и чё-то там... Кибернетики… (ну что-то с роботами связано... и они также изучают работу человеческого мозга). Он же уже года три работает нормально, после того как его когда-то сначала открыл Кличко, а потом еще раз в 2038 году, реально (а не так как Кличко), открыл Андрей… не помню как его фамилия… Можно в какие-то лаборатории сходить, но люди, такие люди… Они могут специально таких болезней понавыдумывать… ... Позвонили мои домашние, сообщили что ждут на улице возле автомобиля. Выходя из кабинета и закрывая дверь я услышал как младшая сказала старшей «… это же автор эмбеэса...». И далее они начали о чём-то говорить Я спустился на первый этаж и вышел на улицу. Меня там никто не ждал, не было никаких автомобилей, никого из друзей или знакомых на улице не было. Был день, но через густые, низкие и темные облака казалось, что уже вечер. Шел противный осенний дождь.
что-то с памятью не так...
285 x 150
285 x 150
285 x 150