Сидю біля забору...
Іде хтось по дорозі, підійшов, перемовились на пару слів.
- я уже тут два года, а думав шо тільки на дві неділі - сказав хтось.
- а ви десь тут живете? откуда самі приїхали? - запитую я, бо ніколи його не бачив.
- я із ***, за домом дуже скучаю... я тебе ніколи не бачив, ти мєсний?
- ну а дом хоч є? цілий? - розпитую я.
- так, дім є. цілий... але і у вас тут так гарно, ліс, річка... і я вже в лісі встиг заблудитися. Скрізь ліс сосновий... куди йти непонятно.
- ага, понятно - сказав я, але сам подумав "шото якийсь підозрілий цей мужик, треба бути обережніше. Ну я ж якось шось десь дивлюсь, читаю, думаю... хз шо чекати від незнайомих
людей"
бла-бло-бла, шось незнайомець говорив типу "у вас тут (в селі) люди говорять на суржику..."
Але я його майже не слухав, бо вперше за кілька років взяв в руки пилку і шось робив. А таке буває дуже рідко, бо я
Лацюга із лацюг (самый ленивый лентяй).
І тут він мені говорить наступне:
"Я взагалі-то говорю на російській мові, мені так легше. Але я їх так ненавиджу... тому і перейшов на українську. Скільки ці тварі всього наробили..."
Я невнятно пробурмотів під ніс, шось типу
"та по фіг на якому язику". І трішки
охвігіл від реакції незнайомця.
- я щось не те сказав? прошу вибачення. я ... - швидко став він вибачатись і шототіпа ?виправдовутись?.
- та мені пофіг на якій мові - чіткіше і голосніше сказав я.
Через хвилинку він пішов далі по дорозі, а я допиляв дрючок і пішов в двір писати цей пост, але з перервами на чай та інше.
АЛЕ, АЛЕ!!! я подумав: это ж что и как должно случится, чтобы ?боятся? разговаривать на родном языке?, и что с мозгами людей которые так знущюаться над собою?
Или он побаивается говорить на русском из-за того что возможно могут возникнуть проблемы? Или у него уже были проблемы из-за русской речи? хз...
ответил я ей. Я ответил так не специально, само собой так получилось. Через мгновенье после такого ответа мы вместе смеялись.