Посты Borys с тегом
нунічогособі

1 2 3

Костянтин Расін вигадав атомну міні-бомбу

Костянтин Расін повідомив, що може отримати антиматерію без допомоги Великого андронного коллайдера, а потужність міні-АЕС пропонує вимірювати в «Хіросімах» Полтавець Костянтин Расін, який проживає в Ізраїлі, недавно привернув увагу преси своїм повідомленням, що він може приступити «до експериментального складання пристрою з отримання другого типу ядерної реакції хоч і завтра, в тому числі і оборонного значення». На своїй сторінці в Facebook він зокрема, повідомив, що «Такий тип озброєнь не використовує радіоактивних матеріалів, і відтак не потрапляє під Будапештський меморандум. Вважаю, що нуклонна бомба масою в 10 грамів буде володіти руйнівною силою в кілька «хіросім». Потужність цього типу озброєнь настільки величезна, що пропоную вимірювати його не в тротиловому еквіваленті, а в одиницях руйнівної сили - «Хіросіма»: 1 広 (1 Хіросіма) = 30 кілотонн тротилового еквівалента = 2 грами анігілюваної «ядерної речовини».

Дві хвилини до смерті

....... - Прийшла все-таки? - Угу. Смерть всілась на край ліжка і подивилася на завалену ліками тумбочку. Стандартний набір: розжарена лампа - світила всю ніч безперервно, купа різноманітних таблеток, горня давно остиглого чаю і книга із закладкою. Старий дивився на Смерть спокійно, без страху. Він давно її чекав. - Скільки мені ще? - Дві хвилини. - А я в памперси тільки що налюрив. Смерть засміялася, вишкіривши свій оскал гнилих, жовтих зубів, в порожніх очницях блиснув зелений вогник. - Люблю гумористів. Знову повисла мовчанка. Секунди текли жахливо повільно, здавалося, що годинник зупинився. - Смерть, можна тобі задати питання? - Валяй. - В чому сенс життя? Смерть хмикнула. Зазвичай запитували: «Що буде далі?». Нікого вже не цікавило життя, яке вона забирала. - Ти філософ? - Ні. Я все життя пропрацював учителем. І завжди задавався цим питанням. У чому ж мій сенс життя? Народився у мене син. Думав, ось він - мій сенс життя! Сенс життя в продовженні життя! І ти його забрала у вісімнадцять. Старий говорив спокійно, спогади про давно померлого сина вже не рвали душу, біль пішов. - Я це витерпів. Було важко, але пережив. Я вирішив, що сенс життя в коханні. Люба. Любов моя. Не змогла зі мною жити після смерті сина, і моя любов їй була не потрібна. Ми ж могли ще завести дітей, але ні. Пішла до іншого. Смерть хмикнула. Звична справа, скільки раз вона вже чула таке. - І тоді я вирішив, що сенс життя в моєму покликанні. Я вчив дітей. Я повністю віддався роботі. Вкладав у їх уми все, що знав сам, віддавався весь їм без залишку. Безсонні ночі заради того, щоб донести їм більше, ніж може дати школа. Стільки осіб я осяяв натхненням, скільки ясних очей горіли, слухаючи мене годинами. І що вийшло? - Що? - мимоволі запитала Смерть. - Та нічого! У кращому випадку сірі клерки, та балакучі менеджери. Ті ж, у яких я бачив майбутніх великих людей стали зовсім нікчемними. Покидьками. Прийшов до мене якось Андрій Васнєцов. Адже улюбленцем моїм був. Прийшов п'яним злиднем на День Вчителя. І каже: «Даремно ви все це робили, Сан Санич. Даремно». У мене в той момент серце зупинилось. Більше половини життя поклав даремно. Не залишив після себе нічого. Нічого! Стрілка годинника дуже повільно, але повзла. Минуло півтори хвилини. Смерть піднялася з ліжка. - Так у чому ж сенс життя? Скажи, може не даремно я таки прожив це життя і лежу зараз ось тут в памперсах? - Пам'ятаєш в сьомому класі Яну Смирнову? Старий наморщив лоба, намагаючись пригадати. - Руда така? - Так. Правда померла вже давно. - Пам'ятаю. - Пам'ятаєш ти їй підніжку підставив і вона з усього маху пролетіла, та приземлилась просто обличчям в купу собачого лайна? Старому не сподобалися такі спогади. - Нерозумною дитиною був. Діти бувають жорстокі. - Неважливо. Її ще стали обзивати «Янка-гімнянка» і їй довелося перевестися через це в  іншу школу. - І? - Все. Оце і є весь твій сенс життя. Ти виконав своє призначення. Старий охнув і затрясся. - Як так? - сухо запитав він. - Вона народила велику людину, політика, який увійде навіки в історію. Ти ж був лише пазлом мозаїки. Як і більшість людей. Просто пазли. Не більше. - Ні. Не вірю ... Як же так ... Смерть не стала слухати старого і змахнула над ним косою. Сіра субстанція душі покинула старе тіло, піднявшись до стелі і розсипавшись невидимим попелом. - Ось так. - сказала Смерть і закинувши косу на плече вийшла з кімнати. У кімнаті запахло сечею......

Я щойно на сайті для ведення блоґу tbs-mbs.net отримав 200 грн.

Сайт на перший погляд на вигляд дивний, не зрозумілий... призначений для людей, які вміють читати і писати ;) Гроші можна отримати щоп'ятниці - головне не лінуватись і писати та активно коментити. Нижче скріншот з мого мобільника (все чесно):

Каральна психіатрія

Американські психіатри давно включили активні протести проти влади в перелік девіантних проявів, які потребують виявлення та примусових заходів медичного характеру ще в дитинстві. Низьку протестність в США (на відміну від Європи) пояснюють саме тим, що опозиціонерів фіксують ще в дитинстві і починають лікувати в дурдомі. Всього ж схильність до боротьби проти влади мають 3-5% людей. У 2009 році американський журнал Psychiatric Times вийшов зі статтею «ADHD & ODD: Confronting the Challenges of Disruptive Behavior» (Зухвалий опозиційний розлад і синдром дефіциту уваги з гіперактивністю: боротьба з викликами агресивної поведінки). У ній психіатри рапортували про нові методи «лікування опозиції». Ця стаття дала привід багатьом психіатрам США знову повернутися до проблеми «протестної поведінки», а також перегляду такого діагнозу, особливо актуального в рамках лібералізації соціально-політичних відносин.

В США створено перший надсвітловий варп-двигун

Розвідувальне управління Міністерства оборони США опублікувало документ про можливості використання темної енергії і маніпуляції додатковими вимірами для створення варп-двигуна. Такі технології дозволять переміщатися зі швидкістю вище швидкості світла. Про це повідомляє видання Science Alert. Як пишуть автори документа, людство наблизилося до розгадки таємниць прихованих вимірів і темної енергії, яка служить причиною прискореного розширення Всесвіту. Використання додаткових вимірів, які вводяться М-теорією, може допомогти створити екзотичну матерію, необхідну для надсвітлового руху. Така матерія володіє негативною щільністю і сприяє викривленню простору-часу. У 1994 році фізик-теоретик Мігель Алькубьерре запропонував метод викривлення простору-часу за допомогою хвилі, яка стискає його попереду і розширює ззаду, створюючи «бульбашку». Хоча всередині «міхура» гіпотетичний корабель не може рухатися з надсвітловою швидкістю, сама хвиля може подолати межу, встановлену спеціальною теорією відносності Ейнштейна. via lenta.ru

Willkommen im Leben

- .... а ще в тебе буде лялька, ну - така як жива. - Обманюєш певно? - Зуб даю! А може і дві ляльки! Там, як захочеш. - Ух тииии-ж! А що ще в мене буде? Розкажииии, га? - Ти дізнаєшся, що таке звуки і запахи, ти зрозумієш, що значить м'яке і пухнасте, і побачиш, як падає сніг і зірки. Ти зможеш співати і грати в м'яча, стрибати на одній ніжці і бігати наввипередки. Ти побачиш справжню грозу, уявляєш? Блискавки і дощ зі зливою. А потім будеш дивитися на захід Сонця і нічний Місяць. А він буде шепотіти тобі на вушко про те, що ти найкрасивіша на Світі, так, ти пізнаєш земну любов, а потім пізнаєш неземну ненависть, відчуєш гірке горе від втрат і безмірну радість нових зустрічей. Холод заморозить сльози розчарувань, а спека розтопить молоде серце. Ти навчишся сміятися, коли хочеться плакати, і плакати коли інші сміються ... А морозиво! Ти будеш їсти морозиво! - Ой-єєєєєєє! Нічо не зрозуміла! Але відчуваю, прикольно яяяяк! - А ще там буде багато різнокольорових іграшок. І навіть машинки на коліщатках, ну і виблискуючі вікна, котрі говоритимуть до тебе. Та й тіло, у тебе буде красиве тіло, різні платтячка і нижня білизна з кружавчиками! І туфлі! З справжньої зміїної шкіри на шпильках. Пізня вечеря при свічках і ти вся в білому, бронзовий загар тобі так до лиця. Запах моря, шоколад, шампанське і ... троянди! А музика! Ти будеш танцювати! І ще, ти отримаєш вміння бажати ... - Як це, чого це? - Ну, це складно тут пояснити, різні там бажання, всякої смакоти, приємностей, та й взагалі - тобі сподобається. Коротше, багато чого цікавенького і незвичайного тебе чекає. Йдеш в жінки? - Так !!!! - Домовилися. Так, один момент, ось тут на штампі угоди, потрібно пропалити голограму на твою сферку, ну щоб не порушувати систему перевтілень. Пропалюємо? - Угу! - А ... мало не забув. До слова, про пам'ять. Тобі її зітруть ... на час, допоки "там". - Навіщо? - Такий порядок, це не мною заведено. Але запевняю тебе, так у сто крат цікавіше. Та й що там того часу-то? Ха! Якісь кілька десятків років. Сміх та й годі. - А чому так мало? Довелося чекати п'ять мільярдів років на "виклик", а тут так мало ... - Ну так скоротили ж. Бажаючих багато, та й повторні в першу чергу йдуть, потім проблемні без черги, а ви з сектора молодняка, у вас перша обкатка тривимірною реальністю - тому в загальному порядку. От і не встигаємо всіх обслуговувати, Земля не ґумова! З цими словами на напівпрозору поверхню мерехтливої ​​сфери опустився блакитний промінь відбитку і хитромудрим розчерком наніс переливаючий голографічний малюнок. Сферка здригнулася від мерехтіння і попливла в простір Телепорту. - Наступний! - Слухай, а давай цій новенькій пам'ять не дотрем трішки? Гии-ги! - А давай! А то он - "шампааанске їй з труселями подавай" ...  Дура дурепою зовсім! Куди преться? Ні, щоб на Венері побурянити, або на Марсі в піску повалятися і назад. Ні-ж, подавай їм усім Землю з сюрпризами. Самі не знають на що підписуються. Та й шляху ж назад не буде. Пологовий будинок номер один, ... ського районного центру, нічна зміна, складні пологи. "Темно і страшно тісно! Куди мене штовхають? Не піду, сказала, поки пухнастих зірок не покажуть! О, он щось відкрилося, Портал, чи що? Глянути? Аааааааа! Куди с..ки тягнете! Ви взагалі хто? Ааааааа! Не зачіпай! Не ріж, кому кричу! Ааааааа! Божешь ж мій, де я? Хто я? Не лапай, сказала, каазьооол! Мокра вся, липка! Тьфу, гидота яка! Холодно ж! Ааааааа! Та пішли ви! Аааааааа! Де море? Де тіло красиве? Це що за ітітьтвоюмать червоно-скоцюрблене? Шия затекла, поперек свербить! Не можу, пошкробатись не можу! Руки-гачки, ноги не стоять! Аааааааа! Де любов з трояндами? А шампанське? А шоколаааааааад? Ааааааа! Їсти хочу! Пити хочу! Ходити хочу! Додому хочу! Хочу ???? !!! Це і є оте хвалене "бажати" ?! Ааааай! Надурилииии !" - Вітаємо, матусю, у Вас донька! Яка красуня! В сорочці народилася - щасливою буде! .....

Чи потрібно позбавлятися від травм?

У своїй попередній замітці про психоаналітичну терапію я не торкнулася питання, від якого вважають за краще ухилятися теоретики практичного психоаналізу. Питання полягає в наступному: чи завжди травма є тим, від чого необхідно позбавлятися. Причина ухилення в тому, що психоаналіз обґрунтовує своє існування беззастережно позитивною відповіддю на це питання. Уже Фуко у своїй книзі "Народження клініки" вказав, що концепти хвороби і терапії - це мінливі соціальні конструкти. Іншими словами, те, що ми називаємо хворобою - це не стільки певний об'єктивний феномен, як спосіб його інтерпретації. З цієї причини певний стан організму людини, який в рамках певної світоглядної парадигми вважається таким, що потребує терапії яко відхилення, в рамках іншої світоглядної парадигми може вже не вважатися таким. Розробці терапевтичної методики логічно передує уявлення про те, як повинен функціонувати організм людини в нормальному (здоровому) стані. Саме до цього стану нормальності терапія і покликана наблизити пацієнта. Розробка нових методів терапії та удосконалення вже існуючих - основний предмет турботи таких дослідницьких сфер як психоаналіз, психологія і психіатрія. Але саме теоретичні підстави цих розробок (уявлення про нормальний стан, яке повинно стати результатом успішної терапії), рідко стають предметом критичного розгляду. Наприклад, існує безліч наукових робіт, котрі вказують на спільність тих, кого вважають геніями з пацієнтами психіатричних клінік, але умовність такого протиставлення, як правило, залишається на рівні неартикульованої інтуїції. Інший всім відомий приклад тут - Ніцше. Його божевілля прийнято вважати спонтанною подією, хоча, як зауважує Дельоз, у нас немає підстав говорити про двох Ніцше: до періоду божевілля і після, був лише один Ніцше, філософські роботи якого існують в одному континуумі з божевіллям, котре розвивалось. У психоаналізі травма зазвичай розглядається як асимільованих досвід, який не підлягає психологічній переробці. Психоаналітик покликаний допомогти пацієнтові піддати травматичний досвід психологічній обробці, тобто нівелювати дію травм. Повернемося тепер до згаданого мною питання: чи завжди потрібно позбавлятися від травм? Я готова посперечатися, що не існує жодного толкового письменника, котрий не має в арсеналі свого життєвого досвіду невиліковної психічної травми. Позбавити такого письменника дії його травматичного досвіду - значить вбити в ньому письменника. Це стосується не тільки письменників, а й будь-якої іншої людини. Травма може бути розглянута як неминучий наслідок придбання нового досвіду, адже новий досвід, за визначенням, відмінний від старого, а значить не може повністю асимілюватися з ним в несуперечливе ціле. Формування особистості обумовлено придбанням нового досвіду. Особистість - це колекція шрамів, які залишилися від травм, завданих життям. Потрібно бути абсолютно позбавленим почуття смаку в людях, щоб намагатися перетворити їх на безформну аморфну ​​масу - пацієнтів психоаналітичних кабінетів, котрі вилікувалися від травм. © Julie Reshe

Парадокс Тесея

"Чи існуєте Ви, містер Джонс ?" Станіслав Лем, "Зоряні щоденники Іййон Тихого — Подорож 23-я
Хочу заявити зі стовідсотковою впевненістю - у людини немає душі. Щоб не говорили просунуті на містиці, але немає нічого цілісного в людині, що змогло б перейти в інший Світ. Якщо поглянути прозорливим поглядом у майбутнє, то відсутність душі стає очевидним і незаперечним фактом. Так само помітно, що в майбутньому людство саме винесе собі смертельний вирок. Катом виступить наука, дуло пістолета якої вже знаходиться біля нашої скроні. Чекати залишилося не довго, відлік почався.... Про все окремо. У людини є руки, є ноги, є голова і все це добро має властивість губитися від травм чи через кохання. Але вчені в майбутньому зможуть надати протези замість втрачених частин тіла. Завдяки жартівливому закону Мерфі є шанс, що з часом всі кінцівки поміняються на протези. Серце, шлунок і нирки теж замінимо, на жаль, через старість і знос. Мозок, святая святих, саме надійне сховище паролів, найбільший банк порно, і в ньому варто очікувати змін. Мозок можна зробити більш надійним, більш ємним - імплантати. Вони збільшать пам'ять, підключать до інтернету і змусять відчувати оргазм за бажанням. З часом мозок обростає імплантатами, одні шматки біологічної маси викидаються на корм собакам, інші відживають своє, і залишається одне залізо. Що ми маємо в кінцевому підсумку? Істоту, яка може взагалі не мати в собі біологічної маси. Вона краща, вона швидша, вона розумніша за Оригінал. І ось в чому питання, людина, котра пройшла через подібну процедуру - чи може вона вважатися самою собою? Що має механічний Бог спільного з початковим набором шматків м'яса, який з'їли собаки? Тільки пам'ять. Але так як наука навчилася маніпулювати з мозком, то отже навчиться і з пам'яттю. Тут і починається вся содомія, вся сіль - настав той момент, коли людство вбило себе і переродилося в щось нове. Виникає безліч нових можливостей. Тепер, шановний читач, ти можеш скопіювати свою особистість і відправити її по інтернету на Марс, або підкорювати галактику Андромеди в космічному кораблі поки сам будеш попивати електроліт на галявині. Можеш зробити безліч копій себе Великого і влаштувати знатну оргію. Можеш вкоренити собі спогади Володимира Володимировича, чи ба - навіть його особистість, і захопити Крим у віртуальній реальності. Якщо ти загинеш, то тебе відновлять із заздалегідь записаного образу. Ти безсмертний. Ти можеш обрати лик сатира, чи багатотонного левіятана. Ти можеш накінець перенести свою свідомість в тостер, чи переселитися в комунальне тіло з легіоном свідомостей і розчинитися в ньому. Свідомості можуть об'єднуватися, можуть розпадатися - сам факт буття свідомості вже порушений. Відтепер весь багатий духовний Світ - це лише набір байтів, який переналаштувати можна швидше, ніж скопіювати архів Саши Ґрей з диска C, на диск D. А де душа, шановний читачу, в цьому хаосі? Цілісна, єдина - знайди її. Що буде відправлятися в інший Світ? І як? Частинами чи всім скопом? Не пускати ж в райські гущі таких істот значить дискримінувати. Насправді ж просто душі ніколи не існувало..... Прийшов час відкинути старі стереотипи - вже зараз видно схід нового Світу.

Від смерті нікуди не втечеш….

Якщо хтось думає, що Воробус захворів чи забив на блог, то ви помиляєтеся. Просто банально не мав часу дописувати на ресурс. Та й зараз особливо не маю, тому довгих вступів робити не буду, а перейду до теми сьогоднішньої публікації. А вона буде про життя в цьому нелегкому світі. Нещодавно інтернет підірвав допис відомого актора – Ричарда Гіра, який сказав, що «Ніхто з нас не вибереться звідси живим…». Після того, як я прочитав весь допис – можу погодитися з цією людиною. І справді радіти треба життю поки воно є, а то ти не знаєш що з тобою станеться вже завтра. Як приклад він наводить двох людей. Жіночка, яка ціле життя за собою слідкувала, їла здорову їжу, постійно консультувалася з лікарями, не вживала спиртного, займалася спортом у 76 дізналася що в неї рак шкіри. Це вже діагноз і рак невиліковний. Інший чоловік ціле життя пив, їв все що хотів, спортом не займався, до лікарів ніколи не звертався. Зараз йому 81 рік і він почуває себе чудово. Може навіть молодим давати фору. Як би ви не намагалися, ви ніколи не сховаєтесь від своєї внутрішньої отрути. Рано чи пізно вона вас наздожене. Як сказала смертельно хвора жінка: «якби я знала, як закінчиться моє життя, то ніколи б не слухала лікарів, а жила б у своє задоволення». Світ побудований так, що рано чи пізно нас всіх чекає одна дорога. Хтось піде в пекло, хтось на небеса, але помремо ми все рівно. Пригадується фільм «Пункт призначення». Сюжет був наступний: Жіночка їхала в транспорті й в один прекрасний момент їй приснилося що зараз буде аварія після якої всі загинуть. Минув час, вона прокинулася й зрозуміла що це був віщий сон. Людей то вона врятувала, але потім події у фільмі почали так складатися, що всі люди, яких жінка врятувала почали вмирати. Завершилося все плачевно. Тому що від смерті нікуди не втечеш. Вона все рівно за тобою прийде. Як і Ричард Гір, так і Воробус радять нашим читачам жити у своє задоволення. Хочеш щось зробити, то роби, бо потім такого шансу може вже й не бути. Насамкінець, цитую слова відомого актора, які він написав насамкінець: «Робіть те, що вам хочеться. Їжте смачно, засмагайте на сонці, не соромтеся лінуватися. Будьте дурними і дивними, але будьте собою. Адже на все інше просто немає часу!». Незабаром продовжимо… Залишайтеся з нами…. vorobus.com

Один день яко вічність

Головне правило реальності - не заплутатись в своїх ілюзіях.
1 день: Що? Чому я ще живий? Що зі мною? Пам'ятаю, як мене збиває машина, я падаю, втрачаю свідомість. А тепер навколо мене зібрався цілий натовп людей, якийсь нервовий мужичок стрибає навколо мене, постійно щось промовляючи, всі дивляться на мене так, ніби зі мною щось не так. А на мені ні подряпини. Як таке могло статися? 1 тиждень: Показався лікарю. Він ніяких відхилень не знайшов, сказавши що мій організм працює як годинник. Однак після того як у мене взяли з пальця кров, поріз затягнувся за лічені секунди. Благо що лікар на це не звернув жодної уваги. Прийшовши додому навмисно вколов себе повторно. Було страшно зробити собі боляче, але нічого не сталося. З уколу витекла одна маленька крапелька крові і відразу затягнулася. Зі мною явно щось не так. 1 місяць: Абсолютно пропало відчуття голоду і сну. Як виявилося я тепер абсолютно спокійно можу провести цілий тиждень без їжі та води і нічого мені з цього не буде. Прикольна особливість. Однак звички, вироблені роками, все одно дають про себе знати. Іноді хочеться з'їсти чогось смачного, морозива або смаженого м'яса. Не тому що хочеться їсти, а просто заради смаку. 1 рік: Сьогодні сталося непоправне. Сьогодні я мав загинути вдруге у своєму житті. Ми з дівчиною їхали пізно вночі по гірській дорозі. Я був так нею захоплений, що не помітив повороту і вилетів з дороги. Ми разом з машиною шубовснули в прірву. Пам'ятаю тільки, що в самий останній момент встиг лише обійняти свою кохану і щось прокричати наостанок. Отямився я неподалік від тієї купи металу, що раніше була автомобілем. Врятувати кохану я вже не міг. А на мені як і раніше не було жодної подряпини. 10 років: Ті 10 років, що я провів на службі за контрактом, зробили з мене справжнього бійця. Я вивчив науку виживання, благо що з моїми здібностями це виявилося набагато простіше, ніж іншим. Служба у гарячих точках допомогла мені сховатися від думок на тему того, хто ж я є. Коли ти сидиш під кулями, мало кого цікавить - яке в тебе минуле і якими особливими уміннями ти володієш. Головне - тут і зараз. Для мене мій полк став другою сім'єю. Однак навіть їм я не скажу про те, що під час наших нічних вилазок мене вбивали вже раз 5 або 6. Хоча я і сам вже й не пам'ятаю скільки точно. Благо, що після повернення на базу мені вдавалося пояснювати те, чому на мені немає ні подряпини. Та й мало кого це хвилювало. Живий, і добре. Без зайвої скромності скажу, що з часом я навіть став для наших таким собі талісманом, який приносить удачу. Ха! Як би я хотів, щоб було саме так. Всі хлопці в це вірили до того моменту, поки по нашій позиції, під час чергових боїв, не вдарила ракета. Більше вірити у щось було нікому, тому на місці нашої дислокації не залишилося нічого. Крім мене. 100 років: Як же швидко розростається людство. Ще, здавалося, вчора, нас було трохи більше 7 млрд., а за якісь неповні 100 років ми наблизилися до 20! Як мені здається це викликано небувалим технічних ривком в медицині, комп'ютерних технологіях, біоінженерії. Щоб врятуватися від голоду, люди почали освоєння морського дна, будівництво морських ферм і доступного житла під водою. З'явилися перші міста-мільйонники. А от з проектом міст на Місяці, на жаль, нічого, поки що не вийшло. Отримавши доступ до комп'ютерів, людство втратило всякий інтерес і прагнення до зірок. Тепер кожен має імплант, який з'єднує всіх людей в одну інформаційну мережу. Розмови, тепер, використовуються тільки в якості гарного тону та й то, всі намагаються його звести до мінімуму. В основному ж використовують т. зв. "телепатію". А якщо точніше то спеціальну програмку, яка дозволяє передавати думки один одному. Стоячи біля витоків фірми, яка першою почала виробляти такі чіпи-імпланти я не можу неупереджено сказати, добре це чи погано. Але люди самі вибирають своє майбутнє. 1000 років: Яким же нудним стає життя. Здавалося б - у мене все є. Є компанія, яка за 1000-річну історію завоювала репутацію таку, що може посперечатися з деякими країнами. Я вже мовчу про прибутки від неї, адже кожен день народжується людина, якій необхідні набори плат, чіпів і нейроінтерфейси для нормального функціонування в суспільстві. А на ці частини - у моєї фірми повна монополія. Жінки, вплив, зв'язки, влада, все стає неважливим. Все те, що раніше мене хвилювало - відійшло на другий план, залишивши тільки невеликий наліт якихось приємних спогадів. Єдина втіха, що я собі знаходжу - це наука. Вона приносить мені справжню насолоду своєю непередбачуваністю. Невідомо, які відкриття будуть здійснені протягом якихось 100 років. 10000 років: Роки проносяться повз мене. Я не те, щоб завжди прагнув до життя відлюдником, але, на жаль, так вийшло, що всі мої знайомі помирають раніше, ніж я зможу отримати про них хоч якесь яскраве враження. Череда знайомств, осіб, імен, дат - тепер нічого для мене не значать, зливаючись в одну сіру, монотонну фарбу, яка тепер представляє все моє існування. Мода, музика, література, все що раніше мене розважало тепер здається мені повторенням того, що вже було раніше. Не так давно, кілька століть тому, людство черговий раз вийшло на черговий виток наукового прогресу. Людям підкорився Космос і вже через якесь століття весь науково-технічний потенціал працював на те, щоб покинути Землю. І ось сталося - величезні космічні лайнери вирушили в неосяжні простори космосу, залишивши за собою запилений, втомлений Світ - колиску Людства. Залишився і я, оскільки вирішив, що мені немає місця в Новому Світі. 100000 років: Вчора ... А може вже й не вчора. Я не пам'ятаю. Був льодовиковий період, який тривав може день, може годину, може століття. Я не знаю. Я вже дуже давно перестав зважати на час. Складно відраховувати те, що не має над тобою влади. Блукаючи по засніженій пустелі я намагаюся знайти щось, що може привернути мою увагу, але все марно. 1000000 років: Я бачив, як життя вмирало. Я бачив, як через насування льодовиків чи посухи вимирали цілі види. У результаті всіх катаклізмів, котрі я пережив, мене відвідала думка, що я залишився зовсім один на цій Планеті. Тут була вода, сонячне світло, прийнятна температура. Але зовсім не було Життя, окрім мене. Але одного разу сталося те, що змінило звичайний хід речей. Кров. Звичайна кров, що тече у венах, через безглузду випадковість потрапила у воду океану. Спочатку я не надав цьому значення, але через якийсь незначний проміжок часу я помітив істот, котрі дуже віддалено, та ще й при належній фантазії, нагадують риб, що вистрибували на берег. І тут у мене зажевріла надія на те, що відтепер я буду не один. Пройде ще зовсім небагато часу і я знову почую і побачу щось нове, щось, що зможе мене здивувати. Можливо в мене навіть вийде навчити чомусь цих нових, поки що невідомих мені істот. Це було б чудово. Потрібно лише трохи почекати. Але це я вже вмію на відмінно, час навчив мене цьому. Я буду наглядати за новим Світом. Я чекатиму.....
285 x 80
285 x 150
285 x 150
285 x 150