Роман Алискин: Однокласниця Оля спундюкала мій фотоапарат, а інша однокласниця, Світлана, пундюкала мою кукурудзу ᐯ

Поїхав я центр села, ближче до цивілізації... Зустрів однокласницю, кажу/запитую "Сфоткаєш мене посеред центру, разом з Тюхтієм?" Дав їй фотоапарат і кажу "Відійди метрів на 20". Вона відійшла, сфоткала раз, два... Я їй махаю руками і кричу "Давай іще знімай!" А вона стала відходити все далі і далі від мене, я став шото якось хвилюватись, думаю "ну невже вона щас знкне з фотіком?, і нафіг їй здався такий древній фотік?" Поки думав, Оля зникла за правим поворотом. Я від такої фігні аж проснувся. Знову з таким дивним відчуттям що було коли я катався на лісапєті по супермаркету.

Була у нас колись-десь-якась земельна ділянка, 6 соток. Щось ми там садили... Але було воно далеко від дому. І так сталось що біля земельних ділянок інші люди випасали своїх велико- і малорогатих домашніх тваринок. І всі люди стали помічати що хтось у них (і в нас) ламає, зриває молоду кукурудзу.... І ось одного дня в школі (я тоді іще був монунький) Світлана-однокласниця пробалакалась. Сказала шось типу "ну я прийду додому, поїм, тверєй погодую... Потім підем кудись туди" То Світлана щось домовлялась з кимось кудись іти. А її запитують "ну а ти встигнеш? У тебе ж не якийсь кіт чи собака, щоб їх швидко нагодувати..." "Тюю, а шо там тих тварєй годувать? Главне води поналивати. А рядом огороди - піду нашматраю молодої кукурузи, кину і всьо "

Колись я цю історія про Світлану розповів у однокласниках (давно було діло). Ой що там почалось! І образи, і матюки, і посилання... Але воно мені все навіть не фіолетово, а взагалі аж ніяк.