Активность: все открытые посты по тегу

стихи



Вчера я обещала выложить стихи того самого поэта с Беляевки,так что я слово фактически сдержала. Держите чтиво. В-) ———————————————— Автор віршів: Бабок Михайло Володимирович,с.Градениці МАТУСИНА КОЛИСКОВА Тихо й ніжно співала матуся Гарну пісню колискову свою. В неї вклала вона серце й душу І свою материнську любов. Я ніколи цього не забуду. Дуже вдячний,матуся,тобі, Що в дитинстві мені ти правила Віру в правду,надію в людей. Ти співала пісень мені багато, Неможливо їх всі пам'ятать. Та для мене були воні гарні, Під твій спів я завжди засинав. Я ніколи цього не забуду. Дуже вдячний,матуся,тобі, Що в дитинстві мені ти правила Віру в правду,надію в людей. Немає в світі ніколи рідніше. Ти ангел для мене,свята. Я цілую матусині руки, Які зробили багато добра. Я ніколи цього не забуду. Дуже вдячний,матуся,тобі, Що в дитинстві мені ти правила Віру в правду,надію в людей. Я не знав багато в дитинстві: Чи виспалась матуся моя, Чи боліли у неї ніженьки,руки, Чи боліла її голова. Я ніколи цього не забуду. Дуже вдячний,матуся,тобі, Що в дитинстві мені ти правила Віру в правду,надію в людей. Неможливо забути дитинство І матусю рідненьку мою, Мозолисті матусині руки, Які гладили голівку мою. Я ніколи цього не забуду. Дуже вдячний,матуся,тобі, Що в дитинстві мені ти правила Віру в правду,надію в людей. Якось швидко рока пролетіли. І матусі вже давно нема. А слова я її пам'ятаю: "Будь справедливим,не роби людям зла". Я ніколи цього не забуду. Дуже вдячний,матуся,тобі, Що в дитинстві мені ти правила Віру в правду,надію в людей. Мамо рідна,моя ти матуся! Ти навчила багато чому, І це потім знадобилось. Спи спокійно,матуся,в раю. РІДНА ОДЕСА Рідна Одеса,моє Чорне море Стали ви свідками,що ворог злий творе Одесу руйнує,будинки палають Богато безвиних людей він вбиває. Одеса моя мила,тебе я кохаю Чорноморська перлина,та пахнеш ти гарю. Тебе поважаю - тобою пишаюсь Бо кращого міста,неде в світі немає. На вулицях міста,важе квітнуть каштани Розкрились фіалки,заквітли тюльпани Одеса живе,вона гордість свою має Неякий агресор її не здолає. Одеса моя мила,тебе я кохаю Чорноморська перлина,та пахнеш ти гарю. Тебе поважаю - тобою пишаюсь Бо кращого міста,неде в світі немає. Наш любий Привоз,одеські базари, Залізничний вокзал — функцінують і далі. Місто моє стійке,Одеса працює, А ворог скажений злиться,лютує. Одесо моя мила,тебе я кохаю Чорноморська перлина,та пахнеш ти гарю. Тебе поважаю,тобою пишаюсь Бо кращого міста,неде в світі немає! Як надоїли рашистів погрози, З печаллю дивлюсь на материнські сльози. Не хочеться слухать,як вдови ридають, Не хочется дивитись,як Одеса палає. Одесо моя мила,тебе я кохаю Чорноморська перлина,та пахнеш ти гарю. Тебе поважаю,тобою пишаюсь Бо кращого міста,неде в світі немає! Місто моє гарне,Одеса мені люба, Дуже всім хочется,щоб війни не було Бо надоїло сирен зле гудіння Хочеться людям жити спокійно. Одесо моя мила,тебе я кохаю Чорноморська перлина,та пахнеш ти гарю. Тебе поважаю,тобою пишаюсь Бо кращого міста,неде в світі немає! МАЛЬОВНИЧЕ МІСТО На півдні Одещини,в моїй Україні Знаходиться місто мальовниче моє. Біляївкою люди його величають, Воно неме радість і віє теплом. Біляївка рідна,ти для мене найкраща. Дарувала нам спокій,я інакше став жить. Перестав я вагатись,людям став довіряти, І тебе ненаглядна,щиро я полюбив. На березі річки,біля плавнів вербових Заснували тебе удалі козаки. Багато вже років з того часу минуло, А Біляївка квітне і чарує людей. Біляївка рідна,ти для мене найкраща. Дарувала нам спокій,я інакше став жить. Перестав я вагатись,людям став довіряти, І тебе ненаглядна,щиро я полюбив. Над обрієм сонце свій промінь кидає На землю вже впала ранкова роса. Біляївки мила,як дівчина вродлива На віки дана нам ця божа краса Біляївка рідна,ти для мене найкраща. Дарувала нам спокій,я інакше став жить. Перестав я вагатись,людям став довіряти, І тебе ненаглядна,щиро я полюбив. Верхівки дерев промінь сонця ласкає, Вітерець колихає на них гілочки, Зозуля кукує,соловейко співає: Дуетом виконують для Біляївки гімн. Біляївка рідна,ти для мене найкраща. Дарувала нам спокій,я інакше став жить. Перестав я вагатись,людям став довіряти, І тебе ненаглядна,щиро я полюбив. Біляївку рідну ніч вже покрила, Місяць – чабан там отару жене. Отара розбіглось,навколо вже смеркло, А місяць спокійно за нею іде. Біляївка рідна,ти для мене найкраща. Дарувала нам спокій,я інакше став жить. Перестав я вагатись,людям став довіряти, І тебе ненаглядна,щиро я полюбив. Не може бути мови — Біляївка чудова! Вона чарує душу,зігрівая серця. Місто моє гарне,дуже яскраве В душу запало,полонило мене. Біляївка рідна,ти для мене найкраща. Дарувала нам спокій,я інакше став жить. Перестав я вагатись,людям став довіряти, І тебе ненаглядна,щиро я полюбив. РІЧКА МОЯ РІДНА В нашім Придністров'ї,річка така є, Що людей чарує,радує мене. Стрімка наша річка,хоч вода мутна, Людей вона приваблює,це радість рибака. Річка моя рідна,сивий Турунчук. Ти гарніш для мене,ніж Південний Буг. Ти для мене радість - мій найкращій друг! Як тебе люблю я,милый Турунчук. До річки прив'язався,казкове в ній щось є, Якщо її не бачу – дратувати це мене. Моя чудова річка,це ліки,це бальзам. Її мою рідненьку,не зраджу,не продам. Річка моя рідна,сивий Турунчук. Ти гарніш для мене,ніж Південний Буг. Ти для мене радість - мій найкращій друг! Як тебе люблю я,милый Турунчук. Біжить вона століття,змиває берега. Завжди вона красуня,яскрава - чарівна. Схилили низько крони осока і верба, Бо дуже вони вдячні,що в річці є вода. Річка моя рідна,сивий Турунчук. Ти гарніш для мене,ніж Південний Буг. Ти для мене радість - мій найкращій друг! Як тебе люблю я,милый Турунчук. Річка нас лікує,спокій нам дає. Вона людей чарує,ця річка щось святе, По берегам ожина,шипшина очерет. Ця річка-чарівниця,Придністровський оберег. Річка моя рідна,сивий Турунчук. Ти гарніш для мене,ніж Південний Буг. Ти для мене радість - мій найкращій друг! Як тебе люблю я,милый Турунчук Моя бурхлива річка,радість ти моя Без тебе я сумую,серце груди жме Тебе дуже кохаю,тобою я живу, Для зустрічі з тобою,завжди я час знайду. Річка моя рідна,сивий Турунчук. Ти гарніш для мене,ніж Південний Буг. Ти для мене радість - мій найкращій друг! Як тебе люблю я,милый Турунчук. ———————————————— Ах да,сами сканы выложенны вот здесь. Так,сказать,для ценителей оригиналов. Ну а теперь немного об авторе стихов: Тот дед живёт в селе Граденицы,иногда посещая Беляевку. У него есть дочка по имени Валерия,работающая,если моя память не подводит,то ли преподавательницей инглиша,то ли переводчицей,то ли и то,и другое,но да ладно,пофиг. Впрочем его стихотворчество мама оценила с достоинством,сравнив его аж с самой Лесей Украинкой. Да и мне его стихи,если честно,тоже понравились. Жаль,что я успела сфоткать только четыре его стиха и сделать селфи с ним,ибо дошла его очередь посещать адвоката... Ах да,я редко выставляю фото себя напоказ,ибо мне не очень хочется слишком часто светить своим фейсом в интернете. Но конкретно этот пост - исключение из правил,хоть и получилась та фотка не очень из-за спешки. Ах да,для сумнящихся. Я - девушка,но внешне - пацанка 80 левела (ещё и немного полненькая (60 с чем-то кг) для своих 160 см). Впрочем,лично для меня,конкретно это самовыражение приносит только комфорт и радость. Да и по поводу веса почти не парюсь. Ибо,ну его нафиг эти стереотипы о женской красоте. И вообще,красота - чисто абстрактное и субъективное понятие,на которое можно натянуть всё,что угодно,вкючая муху и пылесос. :-) ДИСКЛЕЙМЕР ТИОРИНУ: Не делай ИИ-эдиты фоток со мной в кадре. Особенно тех,на которых в кадре есть не только я,но и любые другие люди. Фотки с моим (и не только) фейсом,в отличии от моего творчества - не опенсорс,даже,если они выложенны в открытый доступ.

Был у нас студент в группе, он мог почти любую девку трахнуть. Потому шо он, оставаясь наедине с девушкой, безостановочно трындел им всякую хрень типа "твої очі наче волошки у ранковій росі, твоє воллося як океанський бриз..." - я это случайно услышал, но внимания этому не придал. Теперь, кажись, я понимаю почему он имел "такой успех". А еще говорили шо у него очень большой писюн. Я не знаю правда ли это, или нет. При чем тут стихи? Та при том что, слушая их, я впадаю/попадаю в какой-то транс, и не всегда слушаю и понимаю о чем говорится в стишах. Конкретно берем стихи и голос Дмитрия Кравченко. Ну мне не все поэты, и не все подряд стихи нравятся, и это нормально. В конце,шобы все всё поняли: Если бы мне девушка прочла этот стих, то я не знаю шо со мной приключилось бы.В следующих постах МОЖЕТ опишу более детально как на меня действуют стихи.

Давай с тобой построим дом, Уютный со стеклянной крышей. Давай собаку заведём мы, Кошку с мордою наглой, рыжей. И обязательно камин. Я знаю дорого, но всё же... А наши дети, как один, Пусть будут на тебя похожи. Давай вдвоем готовить плов, Кухонные задёрнув шторы. Не забывать про нежность слов, Пустые сдерживать укоры. Давай писать о нас роман, Длиною в жизнь на чистовик Пусть неумело, но без драм, С ошибками, но без интриг. Мне очень понравился стишок. Вот тут озвучка. И ээммм... это... До меня ДОШЛО кое-что. В следующем написании расскажу что же до меня дошло.

Я плакал минувшей ночью. Случайно наткнулся на Дмитрия Кравченко. Целую ночь смотрел, слушал, и меня торконнулло, зацепило. Раньше я к стихам относился аж никак. Точнее не "никак", а с непониманием: ну стих, ну текст, ну в рифму, ну слова, ну да, есть какие-то смыслы и мораль, и что из всего этого? В школе ни одного стиха не выучил, всегда были двойки или тройки. Можно сказать что я со школьных времен ненавидел не любил всю эту неинтересную и не нужную трахомудиию. Во-первых поэзию нужно уметь читать, преподносить, подавать. Во-вторых: нужно уметь слушать и слышать. Наткнулся канал на Дмитрия, целую ночь смотрел, слушал, смеялся и плакал. Даже Маяковского немножко запомнил. Послушайте! Ведь, если звезды зажигают — значит — это кому-нибудь нужно? Значит — кто-то хочет, чтобы они были? Значит — кто-то называет... --- Хочу найти видосик где девчонка читала свой стих, шото типа (я не запомнил точно): "... мы построим дом, заведем собаку, кота с рыжей мордой, и напишем свой роман, но без..." Хочу послушать и перепечатать в отдельный пост. Мне очень понравился тот стих. --- От этого "В этой квартире каждая чертова простынь помнит твой первый и самый последний стон." у меня... всякие/разные мысли и эмоции, но это слишком личное. Еще хочу найти стих про ребенка с молотом Тора, шото про Харьков. Почему людям нравятся стихи? Люблю ли я стихи, люблю ли я поэзию? - я не знаю, но прошлой ночью у меня (со мной) шото как-то произошло, шото как-то поменялось. Книг я давно не читал. Даже то, что купил не дочитал. 1984 только 25 страниц прочел, дальше не пошло. Не хочу это читать. Я бы прям щас сожрал бы 5-е издание Современные операционные системы, Эндрю Таненбаум. У меня есть эта книга в электронном виде, но читать с монитора... это очень не комильфо, я предпочитаю. бумажные книги. А также пару других технических хочу!, например, MySql оптимизация производительности, 3-е издание. и др. Невозможно заставить себя читать то, что не хочешь.

Предводитель (Лизистрате.) Пока вы тут беспечно верещали: Мужчина, он такой, мол, и сякой! Бесстыдницы, мы вас же защищали, Оберегая глупый ваш покой. Лизистрата Постой!.. Ты что-то путаешь в запале! Известно ведь любому пацану: На вас не нападали. Вы - напали. Вы первыми затеяли войну! Вы гражданам защиту обещали, А получился форменный скандал!.. Кого и от кого вы защищали, Когда на вас никто не нападал? Ах, сколько на земле людишек подлых! Такие уж настали времена!.. Вы подлость преподносите, как подвиг, И просите за это ордена! Предводитель (надменно) Позвольте вам заметить с укоризной - И поскорей возьмите это в толк! - Мы выполняем долг перед Отчизной, Священный перед Родиною долг! Лизистрата (раздумчиво) Пред Родиной, конечно, неудобно... Долги, конечно, надо отдавать... Но почему она - в уплату долга - С вас требует кого-то убивать? И коль у вас пред ней долги такие, Что даже жизнь - в уплату их - пустяк, То хочется спросить вас, дорогие, Зачем же вы одалживались так? Коль Родина удар наносит сзади, Да так, что аж в глазах потом круги, То лучше, дорогие, не влезайте Вы к этой страшной Родине в долги! Ведь ваши сыновья поймут едва ли, Из-за каких таких возвышенных идей, Зачем и для чего вы воевали И сиротили собственных детей?