Роман Алискин: посты по тегу

магазин



Скуплявся сьогодні в ахіре… в охріне…, блін, забув як звуть той магазін… О, кажись, згадав! В архідєї… та нє, шось не воно… ааа, Оазис. Воно називається Оазис! Скупляюсь я в тому Оазисі, заходить якийсь малий… (мабуть зі школи ішов?, але в суботу школи нема(?)). Купив він сміттєіжу (якусь чіпсу чи хвіпсу – я не розбираюсь в новомодній сміттєїжі). Коли він хотів виходити з магазину, продавець запитала його: - Ти чого без шапки?, на дворі морозяка такий страшний... - Та я утром ішов в школу і загубив шапку - каже малий. - Хочеш чаю? - запитує продавчиня. - Да - сказав малий. Вони і далі про щось говорили, але я вийшов і відразу після мене в магазин залізло кілька покупців. Біля Оазису зустрів знайому, Лізу. - Чого до нас не приходиш? - запитує вона. - Так зіма ж на дворі, сніг. Іще й лісапєт негодний. Може аж весною доберусь до вас. Трішки подумав я про чай, про малого, про школу в суботу, про його загублену шапку, про батьків, які порвуть свого малого на нінашо через загублену шапку… Згадав що хотів купити рукавиці. Пішов до іншого магазину, а потім додому, тихо матюкаючи довбаний холод, голод, життя, вся і всих... Але поки дійшов до дому — то стало аж жарко, але ноги були мокрі і задубілі :(( Мораль етой історії... Та яка нахвіг мораль? Колись десь чув розмову про те, що житель міста і житель села відрізняються. От вам і різниця. Чи можлива така ситуація у великих містах? Можливо і можлива, але я все-таки вважаю, що така ситуація малоймовірна у великому місті.

Случай в Авроре: Вчера зашли в маг. Аврора (удобный и не дорогой магазин) и сразу с самого порога почувствовал прилив сил, какую-то святость и Я тут же пошёл в сторону, откуда она исходила;) На прилавках лежали лампады, формочки для Пасхи и др. Но больше всего меня удивила надпись на листке:"Весь товар освятил отец..... . ", так вот откуда такая сила витает в пространстве!))) Ознакомился с текстом.... прям призывают покупать посвящённое. "Конкуренты заехали", - думают, наверное, наши служители. Как для Залупивкы - это новое и остаётся только представить гору товара который нужно освятить. С таким ходом и хлеб скоро будет "святой" на витринах. Благодарю за внимание.

Іще задовго до того, як я став мільйонером, я займався всякою хєрньою. Картоплю саджав, підгортав, воював із жужуками, прополював, викопував..., помідори, перці та капусту саджав, прополював, поливав. Коли у мене була вода в дворі (ну, еее, свердловина і мотор були справні для поливу огороду), то я весною посадив три відра картоплі. Прополював її, підгортав, жуків травив, поливав... І виросла вона мені аж по плечі (чи до плечей). Прям якісь дерева, а не картопелька... Ну і прийшов час викопувати. Виявилось, що хтось вкрав одне відро картошки. Як я це порахував, попередньо не викопавши всю картоплю? Тю-ю... ну саджав я три відра, а викопав два. І та картошка %:;((( ну така... як горох. Але це мене остаточно не вбило. Весною наступного року посадив я сотню помідорів (хотів восени закрити на зиму), але води для поливу не було. Я спеціально слідкував за прогнозами, щоб зразу ж після того, як я посаджу помідорки, були дощі. Ну ясєнь-красєнь що за прогнозами повинні бути дощі, але насправді ніяких дощів не було і всі помідори через пару днів посохли к їбеням. Плюнув я на огород і посилено зайнявся творенням цього сайту.

Наше село Залупівка таке монуньке як... (ну дуже мале село, всі знають один одного). Деякі жителі села, котрі полюбляють багато балакати, постійно всовуючи свої шмаркляві носи в явно не їхні справи, постійно навчають всіх, "як треба жити". Ну ця біда не оминула і мене. Колись я почув таку розмову в магазині (у нас є аж один магазин, ми найкрутіше село серед всих ближніх сел). Початок розмови я пропустив і точно не зрозумів хто конкретно розмовляв , але навотсрюкавши свої вухоньки почув: - ... та воно не здорове, нема ні квартири, ні машини, навіть мопеда нема. У нього нема ні копійки, кому воно нужне? Я не піду за нього... - Ну не кажи, гроші у нього є. От тільки ума до грошей нема. Колись шось з Нової Почти віз. Я спитала в нього - шо везеш? - таа, книжки заказав. Буду просвіщаться - а ну ж давай показуй, шо то за книжки, скіки потратив на них? - ну ось ця стоє 800 грн, оця 1200 грн, а оцю дуже дешево взяв, повезло, із скидкою купив за 400 грн. Це почула Сінтія (я впізнав її голос). - от дюрне! та не шоби дюрне, а... словєй такіх ні нахажу. Лутше би купіл калбаскі, вон там етіх... пільмєнєй, сєл би і наєлся. Ох, мне би січас двє тищі... - він же якийсь сайт робе, то може йому дєйствітєльно нужні оті книжки? Но за такі гроші... - та він постійно слайт якийсь робе. Коли його не встрітиш, йому всіхда ніколи, шось він ото всіхда думає... хм-м... Слайт - шо воно таке? Його можна з’їсти? - та хай хоч чим не-будь занімається. Як кажуть "чим би дитя не тішилось, якби не плакало". Колись побачила його і кажу "тобі треба картошка на посадку? зайди до мене, я тобі не дорого продам". Та який там хєр?, яка там картошка, який огород... Шо з того Романа буде? Сам скаже "да, все ви правильно говорите", а сам зробе все по своєму. Колись встрітила його в лісі. Він іще й бігає в лісі, бо считає себе товстим. А сам же худющий і здохлющий... ага так ото встрітила я його і кажу "ти, лацюга, ти хоч біля двору бур’яни повиривай". Він сказав "харашо. повириваю", і побіг дальше. І шо ви думаєте? Той бур’ян і до сих пір там. Тут в магазин заходить Яник-танкіст. Танкіст він тому що з самого срання і до утра пече в танчіки. Коротше кажучи повністю відбитий користувач World of Tanks. Заходить і запитує: - кого обсуждаєм, кому кісточки перемиваєм? - та про Романа ми тут бєсєдуєм - ааа, тільки ви тихіше. А ще краще про нього взагалі навіть думати поганого нічого не думайте. Бо оце ви тут його обсуждаєте, а він зараз або шось дома робить, або спить, або іще десь лазе, але все що про нього ви оце тут кажете - він якось чує. Колись я шось у нього по компутерам спитав. Він сказав шо треба оте і оте зробити. А я і кажу "та страшнувато якось, а вдруг згорить?" Він сказав "та не сри". Понятно, шо він мав на увазі "не бойся", але я після цього три.. три тижні не міг в туалет сходить. Кому яке діло хто автор цього сайту? Скільки нас? Звідки ми? Що хочу сказти однозалупцям, сельчанам односельчанам, Залупівківчанам: фото магазину пізніше опублікую. Він у нас один. Наша гордість ;%:))) - у вас такого нема. Ось магазин